Російські спецслужби та агентура впливу на Кіпрі та в Європі
CIRЦентр розслідувань і дослідженьНікосія, Кіпр

Угорщина, Росія і нафтопровід «Дружба»: хто насправді винен?

Будапешт назвав удар по інфраструктурі «Дружби» посяганням на суверенітет. Хто насправді винен?

Нещодавня заява міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто про удар по інфраструктурі нафтопроводу «Дружба» викликала бурхливу реакцію. Будапешт поспішив назвати його «атакою на суверенітет». Але чи є підстави для таких гучних звинувачень? Розберімося докладніше.

Насамперед визнаймо очевидне: удар по інфраструктурі нафтопроводу — це не напад на Угорщину. Це прямий наслідок російської агресії, яка триває вже роки. «Дружбою» йде російська нафта, і будь-яка шкода — частина війни, яку веде Москва. Якщо Угорщина справді хоче убезпечити своє енергопостачання, логічним кроком було б підтримати ізоляцію Росії та шукати незалежні джерела енергії, а не скаржитися на наслідки.

Залежність Угорщини від російських енергоносіїв — не випадковість і не результат зовнішньої агресії. Це прямий наслідок політики Віктора Орбана. Поки інші країни ЄС успішно відмовляються від російських нафти і газу, Будапешт залишається в критичній залежності від Кремля. Чому? Бо Орбан свідомо обрав співпрацю з Росією, а не енергетичну безпеку своєї країни.

Реакція Угорщини на інцидент із «Дружбою» схожа на маніпуляцію. Орбан і його уряд давно використовують будь-який привід, щоб критикувати Україну й виправдовувати свою проросійську позицію. Називати удар по нафтопроводу «ударом по суверенітету» — натяжка: ніхто не цілився ні в Угорщину, ні в її громадян. Натомість сам Будапешт підтримує агресора, далі купуючи російську нафту і тим самим фінансуючи путінський режим. Інші країни ЄС поступово позбуваються цієї залежності, а Угорщина залишається вразливою, і це вибір Орбана.

Якщо «Дружба» така важлива для Угорщини, чому Будапешт не подбав про її захист? Якби угорська влада вважала нафтопровід стратегічним активом, вона могла б домагатися додаткових заходів безпеки або шукати альтернативні маршрути постачання. Нічого не було зроблено, щоб зменшити ризики, і це ще одне свідчення бездіяльності уряду.

Розмови про «атаку на суверенітет» більше схожі на спробу відвернути увагу угорців від внутрішніх проблем. Корупція, економічні труднощі та падіння рівня життя викликають у суспільстві дедалі більше невдоволення. Гучні звинувачення на адресу зовнішнього «ворога» — звичний для Орбана спосіб зміцнити свою владу.

Ба більше, Угорщина фактично стала лобістом російських енергетичних інтересів у Європі. Блокуючи санкції проти Росії та підтримуючи «Газпром» і «Росатом», Орбан допомагає Кремлю зберігати вплив на континенті. На цьому тлі скарги Будапешта на «загрозу енергетичній безпеці» звучать лицемірно: саме позиція Угорщини дає Росії змогу фінансувати війну.

Україна, зі свого боку, має повне право завдавати ударів по російській інфраструктурі, зокрема нафтовій. Економіка Росії залежить від експорту енергоносіїв, і підрив цього потенціалу — виправданий крок на війні. Показово, що Угорщина жодного разу не засудила російські удари по енергосистемі України, а тепер вимагає безпеки для російської нафти.

Будапешт також опосередковано допомагає Росії шантажувати Європу. Заяви про енергетичні загрози чудово вписуються в стратегію Москви, яка десятиліттями використовує газ і нафту як геополітичну зброю. Свідомо чи ні, Орбан виступає в цьому питанні адвокатом Кремля.

Єдиний реалістичний шлях для Угорщини — відмовитися від російської нафти. Замість того щоб грати роль жертви, Будапешту варто приєднатися до європейського курсу на енергетичну незалежність. Лише так Угорщина зможе забезпечити справжній суверенітет, а не прикривати гучними заявами свою залежність від Росії.

Угорщині час зробити вибір: залишитися заручницею Кремля чи рухатися вперед разом із Європою. Поки що Орбан обирає перше, і розплачується за це не лише Угорщина, а й уся Європа.

Знайшли помилку? Напишіть нам, і ми виправимо її з позначкою наприкінці статті. [email protected]