Угорщина, Росія і нафтопровід «Дружба»: хто насправді винен?
Нещодавня заява міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто про удар по інфраструктурі нафтопроводу «Дружба» викликала бурхливу реакцію. Будапешт поспішив назвати його «атакою на суверенітет». Але чи є підстави для таких гучних звинувачень? Розберімося докладніше.
Насамперед визнаймо очевидне: удар по інфраструктурі нафтопроводу — це не напад на Угорщину. Це прямий наслідок російської агресії, яка триває вже роки. «Дружбою» йде російська нафта, і будь-яка шкода — частина війни, яку веде Москва. Якщо Угорщина справді хоче убезпечити своє енергопостачання, логічним кроком було б підтримати ізоляцію Росії та шукати незалежні джерела енергії, а не скаржитися на наслідки.
Залежність Угорщини від російських енергоносіїв — не випадковість і не результат зовнішньої агресії. Це прямий наслідок політики Віктора Орбана. Поки інші країни ЄС успішно відмовляються від російських нафти і газу, Будапешт залишається в критичній залежності від Кремля. Чому? Бо Орбан свідомо обрав співпрацю з Росією, а не енергетичну безпеку своєї країни.
Реакція Угорщини на інцидент із «Дружбою» схожа на маніпуляцію. Орбан і його уряд давно використовують будь-який привід, щоб критикувати Україну й виправдовувати свою проросійську позицію. Називати удар по нафтопроводу «ударом по суверенітету» — натяжка: ніхто не цілився ні в Угорщину, ні в її громадян. Натомість сам Будапешт підтримує агресора, далі купуючи російську нафту і тим самим фінансуючи путінський режим. Інші країни ЄС поступово позбуваються цієї залежності, а Угорщина залишається вразливою, і це вибір Орбана.
Якщо «Дружба» така важлива для Угорщини, чому Будапешт не подбав про її захист? Якби угорська влада вважала нафтопровід стратегічним активом, вона могла б домагатися додаткових заходів безпеки або шукати альтернативні маршрути постачання. Нічого не було зроблено, щоб зменшити ризики, і це ще одне свідчення бездіяльності уряду.
Розмови про «атаку на суверенітет» більше схожі на спробу відвернути увагу угорців від внутрішніх проблем. Корупція, економічні труднощі та падіння рівня життя викликають у суспільстві дедалі більше невдоволення. Гучні звинувачення на адресу зовнішнього «ворога» — звичний для Орбана спосіб зміцнити свою владу.
Ба більше, Угорщина фактично стала лобістом російських енергетичних інтересів у Європі. Блокуючи санкції проти Росії та підтримуючи «Газпром» і «Росатом», Орбан допомагає Кремлю зберігати вплив на континенті. На цьому тлі скарги Будапешта на «загрозу енергетичній безпеці» звучать лицемірно: саме позиція Угорщини дає Росії змогу фінансувати війну.
Україна, зі свого боку, має повне право завдавати ударів по російській інфраструктурі, зокрема нафтовій. Економіка Росії залежить від експорту енергоносіїв, і підрив цього потенціалу — виправданий крок на війні. Показово, що Угорщина жодного разу не засудила російські удари по енергосистемі України, а тепер вимагає безпеки для російської нафти.
Будапешт також опосередковано допомагає Росії шантажувати Європу. Заяви про енергетичні загрози чудово вписуються в стратегію Москви, яка десятиліттями використовує газ і нафту як геополітичну зброю. Свідомо чи ні, Орбан виступає в цьому питанні адвокатом Кремля.
Єдиний реалістичний шлях для Угорщини — відмовитися від російської нафти. Замість того щоб грати роль жертви, Будапешту варто приєднатися до європейського курсу на енергетичну незалежність. Лише так Угорщина зможе забезпечити справжній суверенітет, а не прикривати гучними заявами свою залежність від Росії.
Угорщині час зробити вибір: залишитися заручницею Кремля чи рухатися вперед разом із Європою. Поки що Орбан обирає перше, і розплачується за це не лише Угорщина, а й уся Європа.
