Женева та Відень: як влаштовані агентурні центри шпигунства та впливу Москви в Європі
Женева та Відень давно слугують зручними майданчиками для російської розвідки в Європі, бо там багато міжнародних організацій, у яких працює чимало росіян. Посади в секретаріатах, службах перекладу й протоколу, доступ до баз даних і дипломатичної інфраструктури дають спецслужбам РФ змогу безперешкодно впроваджувати своїх агентів. А далі ці структури починають працювати не як майданчики співпраці, а як інструменти шпигунства, збору інформації, впливу на рішення, тиску, саботажу та шантажу проти європейських країн та їхніх союзників.
У світі існує безліч міжнародних організацій, створених для розв’язання найрізноманітніших завдань — від війни й миру до торгівлі, медицини та клімату.
За своєю природою вони поділяються на міжурядові (ООН, ЄС) і неурядові (Червоний Хрест, Greenpeace). За охопленням — на універсальні, тобто глобальні (ООН, СОТ), регіональні (Європейський Союз, АСЕАН) і міжрегіональні.
За сферою діяльності класифікація ще простіша й наочніша. Політичні структури займаються питаннями миру, безпеки та домовленостей між державами (ООН, ОБСЄ). Економічні — ринками, кредитами, торговельними режимами, сировиною та інвестиціями (МВФ, Світовий банк, ОПЕК). Соціальні й гуманітарні — здоров’ям, правами людини, біженцями, дітьми, освітою (ВООЗ, ЮНІСЕФ). Науково-технічні — дослідженнями й технологіями (наприклад, ЦЕРН). Військово-політичні — колективною обороною і безпекою (НАТО, ОДКБ).
Крім того, організації розрізняють за цілями (загальні та спеціалізовані), а також за статусом учасників і форматом участі (аж до міжвідомчих механізмів і майданчиків).
Швейцарія та Австрія дотримуються політики нейтралітету, закріпленої в їхньому законодавстві та міжнародних угодах. Тому в цих країнах розташовані штаб-квартири багатьох міжнародних організацій. Нейтральна територія — зручний і «безпечний» майданчик для переговорів.
Усі ці організації мають розгалужену інфраструктуру: секретаріати й департаменти, робочі групи та комітети, протокольні служби, служби перекладу й редагування, пул залучених експертів і консультантів. До цього слід додати численні делегації держав-учасниць і роздутий штат міжнародної бюрократії, яка обслуговує «процес» і фактично визначає, що саме обговорюватимуть, у якому вигляді, в які строки, з якими формулюваннями і які зрештою ухвалять рішення.
У нормальних умовах міжнародні організації існують для того, щоб знижувати напруженість між державами: домовлятися, а не воювати; обговорювати торгівлю, а не душити її бар’єрами; керувати міграцією, а не перетворювати мігрантів на інструмент тиску; координувати охорону здоров’я, телекомунікації, екологічну політику. Тобто розв’язувати ті завдання, які окремим державам не під силу або невигідно розв’язувати поодинці.
Росія використовує ці міжнародні організації та їхню інфраструктуру не для того, щоб розв’язувати з їхньою допомогою заявлені завдання. Точніше, розв’язує, але в останню чергу.
Головне інше. Москва використовує ці організації та їхню інфраструктуру як зручний спосіб упровадити свої спецслужби в їхні структури, де ті в комфортних умовах займаються шпигунством, вербуванням агентів, впливом, втручанням у внутрішні справи інших країн, диверсіями, поширенням дезінформації та пропаганди.
У керівництво цих організацій, у секретаріати, робочі групи, перекладацькі служби, експертні панелі та постійні представництва російська розвідка без труднощів упроваджує своїх людей. Вбудовані в комфортні умови міжнародної бюрократії, вони отримують доступ до інформації, контактів, процедур і процесів, які починають контролювати.
Там вони збирають дані й аналітику, вербують агентів, впливають на формулювання та рішення, втручаються у внутрішні справи інших держав, зривають і саботують ініціативи інших країн, запускають дезінформацію та поширюють кремлівську пропаганду. Усе це відбувається під прикриттям дипломатії та «міжнародної співпраці».
І це лише частина широкого набору методів гібридної війни, які російські спецслужби застосовують проти країн ЄС і НАТО, щоб розхитувати внутрішні суперечності, підривати європейську єдність і спільну санкційну політику, обходити санкції через нейтральні та «дружні» юрисдикції, тиснути на посадовців і експертів, збирати чутливу інформацію — від персональних даних і внутрішніх документів до чернеток рішень і протоколів переговорів.
Ідеться вже не про «дипломатію», а про системну розвідувально-диверсійну діяльність, вміло вбудовану в міжнародні організації та їхню інфраструктуру, які російські спецслужби використовують як агентурні центри своєї шпигунської мережі.
До цього слід додати класичну інфраструктуру російської розвідки на місці — посольства, російські культурні центри («Російські доми») у Швейцарії та Австрії, а також корпункти російських ЗМІ в цих країнах.
Донедавна шпигунство в Австрії каралося законом лише тоді, коли воно було спрямоване безпосередньо проти інтересів самої Австрії. Діяльність іноземних розвідок проти інших держав або міжнародних організацій на території Австрії фактично не була злочином. У Швейцарії законодавство в цьому відношенні ненабагато суворіше. Ці обставини відкривають перед спецслужбами РФ надзвичайно широкі можливості.
Не дивно, що за таких вихідних умов Швейцарія та Австрія міцно ввійшли до сфери інтересів Кремля і стали важливими плацдармами для роботи російських спецслужб на тлі повномасштабного конфлікту Росії із Заходом.
З території дипломатичних та інших російських установ в Австрії та Швейцарії проводяться інтенсивні агентурні, технічні та інші заходи розвідувального й підривного характеру проти країн ЄС, НАТО та України. Насамперед — проти ключових європейських держав, як-от Німеччина, Франція та Італія.
Після початку повномасштабної агресії проти України у 2022 році та масових висилань російських дипломатів із більшості країн Європи навантаження значною мірою перерозподілилося на ті майданчики, де російська присутність збереглася. Тому персонал російських установ в Австрії та Швейцарії і в міжнародних організаціях у цих країнах помітно розрісся.
Швейцарія та Австрія перетворилися на основну базу руйнівної розвідувально-диверсійної діяльності спецслужб Росії в Європі. Їхня присутність у цих країнах загрожує дестабілізацією як самих цих країн, так і решти континенту.
Крім того, безкарно діючи під прикриттям і від імені міжнародних організацій, вони знижують ефективність роботи структур ЄС і НАТО та руйнівно впливають на них: затягують процедури, розмивають формулювання, блокують рішення, підміняють порядок денний і перетворюють майданчики співпраці на інструменти саботажу.
Ситуація, що склалася з російською присутністю у Швейцарії та Австрії, вимагає негайних скоординованих контррозвідувальних зусиль ЄС і НАТО. Також необхідно спонукати уряди цих країн до жорсткішої протидії російським спецслужбам на їхній території.
Присутність громадян РФ, а також вихідців із Росії та СРСР, натуралізованих у Швейцарії, у женевських міжнародних структурах доволі значна. Велика кількість співробітників відкриває перед російською розвідкою широкі можливості.
За наявними даними, кадровий склад громадян РФ у міжнародних організаціях Женеви виглядає так:
— Відділення ООН: 3 особи на керівних посадах; близько 150 осіб у секретаріаті, з них понад 100 — синхронні та письмові перекладачі.
— Європейська економічна комісія ООН: 1 керівна посада; близько 21 співробітника секретаріату.
— СОТ: близько 7 співробітників у секретаріаті.
— УВКБ ООН: 4 керівні посади; близько 28 співробітників секретаріату.
— Міжнародна організація з міграції: 3 керівні посади; близько 13 співробітників секретаріату.
— ВООЗ: близько 75 співробітників у секретаріаті.
— МОП: близько 30 співробітників у секретаріаті.
— Всесвітня метеорологічна організація: близько 7 співробітників.
— Міжнародний союз електрозв’язку: 1 керівна посада; близько 30 співробітників секретаріату.
Біографії більшості цих людей не залишають сумнівів у їхній причетності до російських спецслужб. Для прикладу розглянемо деякі з них.
Постійне представництво Російської Федерації при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві (UNOG) очолює Геннадій Михайлович Гатілов, який також має статус заступника міністра закордонних справ РФ.
Закінчив МДІМВ (МГИМО) 1972 року, а в СРСР це означало прямий зв’язок зі спецслужбами.
Без вербування, без підписки про співпрацю і без схвалення органів радянської держбезпеки туди просто не брали. МДІМВ офіційно готував кадри для МЗС, але насправді був одним із головних центрів підготовки кадрів Першого головного управління (ПГУ) КДБ — зовнішньої розвідки, і ГРУ — військової розвідки.
Випускників поділяли на дві категорії: одних офіційно направляли на роботу в МЗС, інших — у розвідку, у резидентури, в агентурну мережу або під дах міжнародних організацій, що були філіями КДБ і ГРУ за кордоном.
Без лояльності до «комітету», без готовності доносити й працювати на держбезпеку отримати диплом МДІМВ у 1970-ті роки було неможливо.
У сучасній Росії нічого не змінилося.
Отже, закінчення МДІМВ 1972 року означає, що людину завербував КДБ, вона пройшла спецпідготовку або щонайменше тісно співпрацювала з ним усе життя.
Спеціалізація Гатілова — арабіст, робочі мови — англійська та арабська. Службу в МЗС СРСР розпочав одразу після випуску: працював аташе і секретарем у радянських дипмісіях у Єгипті (1972–1977) та Йорданії (1980–1984). У цей період, за наявними відомостями, підтримував контакти з палестинськими терористами і сприяв їхнім злочинам проти Ізраїлю.
Потім перейшов до апарату МЗС за лінією міжнародних організацій. Там він, за наявною інформацією, координував роботу радянської агентури в міжнародних структурах.
У 1999–2004 роках Гатілов обіймав посаду заступника постійного представника РФ при ООН. У 2008–2011 роках — директор Департаменту міжнародних організацій МЗС. У 2011–2018 роках — заступник міністра закордонних справ. З 2018 року — постійний представник Росії при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві.
На цій посаді Геннадій Гатілов регулярно виступає в жанрі, який не має жодного стосунку до дипломатії: поширює набір тез російської пропаганди й дезінформації, перекладає відповідальність за війну та її наслідки на Київ і Захід, а міжнародні структури звинувачує в «політизації» та «упередженості».
Зокрема, у грудні 2025 року він публічно приписував українській владі «криваві злочини необандерівців» і називав керівництво України «кривавими монстрами», які нібито прагнуть утриматися при владі.
Він заявив, що мовчання Управління Верховного комісара ООН з прав людини про напад на резиденцію Путіна, якого не було, — це «пособництво» Києву і підтвердження упередженості.
Тезу про західну військову допомогу Україні він, як заведено в кремлівських пропагандистів, перевертав з ніг на голову і називав її не захистом суверенної держави від агресії та порятунком людей, а «конфронтацією з Росією». Паралельно Гатілов звинувачував Захід у «фрагментації світу», нав’язуванні інтересів США і ЄС та ігноруванні Статуту ООН — особливо в контексті України. У темі роззброєння він пов’язував вихід Росії з міжнародних договорів із «гібридною війною» США проти РФ.
Усе це не робота дипломата в міжнародній організації, а робота пов’язаного зі спецслужбами агента впливу Москви. Гатілов — важливий елемент системи політичного впливу Росії в самому центрі Європи.
Заступники постійного представника:
Андрій Іванович Бєлоусов (питання роззброєння).
Закінчив МДІМВ 1997 року, що свідчить про його зв’язок зі спецслужбами. Неможливо закінчити МДІМВ і не бути завербованим радянською чи російською розвідкою.
Працював у Департаменті Північної Америки МЗС (1997–2000 та 2004–2008) — головному напрямі шпигунсько-диверсійних зусиль радянських і російських спецслужб.
Займався ядерним роззброєнням і стратегічною стабільністю у відносинах зі США. Це найважливіший напрям зусиль Москви зі стримування зростання військової могутності США і НАТО, замаскований під турботу про мир.
З 2012 по 2019 рік служив у Департаменті з питань нерозповсюдження та контролю над озброєннями, з 2014 року обіймав посаду начальника відділу багатостороннього роззброєння. Цей департамент займається не стільки дипломатією, скільки військовою розвідкою.
Сергій Юрійович Васильєв (питання економіки, охорони здоров’я, довкілля, науки і техніки, адміністративно-бюджетні питання).
Інформація про його біографію та попередні місця роботи в системі МЗС РФ у відкритих джерелах відсутня, що є прямим індикатором того, що він ніякий не дипломат, а кадровий співробітник російської розвідки. Дипломати мають бекграунд, який можна відстежити за місцем навчання і попередніми місцями роботи, хоча це й не гарантує їхньої непричетності до спецслужб. Васильєв же не має навіть докладної офіційної біографії на сайті МЗС РФ чи Постійного представництва при ООН у Женеві. Це пряма вказівка на те, що він кадровий розвідник, типовий представник спецслужб РФ.
Олег Олександрович Зуєв (політичні та економічні питання).
Конкретних деталей біографії (дата народження, місце навчання, попередні посади) у відкритих джерелах немає, що прямо вказує на його причетність до розвідувальної діяльності під дипломатичним прикриттям.
Олександр В’ячеславович Летошнєв (політичні, правові питання, права людини).
Його реальна робота полягає не в «дипломатії», а в захисті РФ від звинувачень у воєнних злочинах і порушеннях прав людини, а також у просуванні кремлівських наративів про «нацизм в Україні» чи «західне втручання». Жодних відомостей про місце його навчання і попередні місця роботи у відкритому доступі немає. Що прямо вказує на його зв’язок зі спецслужбами Росії.
Ситуація в Європейській економічній комісії ООН виглядає не менш тривожно.
Російське постпредство в Женеві, по суті, контролює роботу ЄЕК через заступника виконавчого секретаря, громадянина Росії Дмитра Мар’ясіна.
Формальна виконавча секретарка Комісії Тетяна Молчан, колишня постійна представниця Молдови в Женеві, жодного впливу на повсякденну роботу структури не має.
Мар’ясін має повний доступ до баз даних ЄЕК, тобто до інформації, контактів, робочих документів, і контролює внутрішні механізми роботи, без яких міжнародна бюрократія не функціонує. Він активно просуває інтереси російських енергетичних компаній на європейських ринках і причетний до впровадження непрозорих фінансових схем у цьому секторі.
Доступ до баз даних ЄЕК дає російським агентам змогу формувати порядок денний «внутрішніми» рішеннями, які потім потрапляють у робочі матеріали й визначають, яких експертів запросять, які формулювання пройдуть у проєкти документів, які контакти буде запущено «на допомогу».
Високий рівень доступу використовується для просування інтересів російських енергетичних структур на європейських ринках і для супроводу непрозорих фінансових конструкцій у профільних секторах. Зовні все це виглядає як «консультації», «експертна робота», «обмін досвідом». Ідеальне маскування.
Паралельно російська робота в секретаріаті СОТ (там значаться 7 громадян РФ) зосереджена на створенні умов для обходу санкцій через державні закупівлі, інвестиційні механізми, доступ до ринків країн, які зберігають нейтралітет або лояльність до Кремля.
На засіданнях робочих органів СОТ російська сторона систематично просуває наративи кремлівської пропаганди про те, що Захід нібито «фрагментує міжнародну торгівлю» і запроваджує «односторонні обмежувальні заходи», які, мовляв, «заважають Росії допомагати вразливим економікам світу», передусім країнам Африки.
А поза офіційними протоколами російська агентура веде копітку рутинну, але найважливішу частину роботи — регулярні двосторонні контакти й узгодження позицій із партнерами по БРІКС. Насамперед із Китаєм, з яким вони досягли домовленості про координацію на багатосторонньому рівні.
В інших міжнародних організаціях Женеви картина здебільшого схожа. Надзвичайно висока кадрова присутність громадян РФ у секретаріатах і обслуговуючих структурах створює для російської сторони ті самі широкі можливості — доступ, контакти, вплив на процедури та формулювання.
У Відні міжнародних організацій не менше. І там ситуація виглядає так само загрозливо: російська присутність непропорційно велика і не пояснюється звичайними потребами дипломатичної роботи.
У посольстві РФ у невеликій за розмірами та населенням Австрії працює 131 особа.
Для порівняння:
посольство США у Відні — 107;
посольство Великої Британії — 28;
посольство Франції — 21;
посольство Польщі — 12.
І ще один показник масштабу: у посольстві Австрії в Москві працюють лише 11 дипломатів. І цього вистачає для такої великої країни, як Росія.
Таке співвідношення неможливо пояснити потребами «звичайної дипломатії». Його набагато краще пояснює те, що посольство РФ — це не стільки дипломатичне представництво, скільки базовий центр російської розвідки для зв’язку з агентурою, координації спецоперацій, впливу на політику країни перебування, маніпулювання громадською думкою і багато чого іншого, що не має стосунку до дипломатії, але сховане під дипломатичним прикриттям.
У книжці «КДБ: робота радянських секретних агентів» Джон Баррон докладно описує цілі та методи радянської розвідки, зокрема те, як КДБ використовував ООН і дипломатичні представництва як інфраструктуру для розвідувальної роботи. Ці практики в повному обсязі успадкували російські спецслужби — прямі наступники радянських органів держбезпеки.
Джон Баррон: «Через те, що КДБ заповнює багато радянських посольств такою великою кількістю своїх співробітників, їхній персонал роздутий до абсурду і зовсім не відповідає звичайним потребам нормальної дипломатичної діяльності. Так, 1971 року в Москві було п’ятеро мексиканців із дипломатичним імунітетом, а в Мехіко — шістдесят радянських представників із дипломатичним імунітетом. Або ж 108 американців у Москві і 189 радянських представників із дипломатичним імунітетом у Вашингтоні. Того ж 1971 року в Москві перебували двоє ліванців, а в Бейруті — тридцять один росіянин; четверо данців у Москві і тридцять один росіянин у Копенгагені; п’ятеро норвежців у Москві і двадцять п’ять росіян в Осло; двадцять західних німців у Москві і п’ятдесят росіян у Бонні. Загальна кількість акредитованих у Москві дипломатів із вісімдесяти семи некомуністичних країн становила 809, тоді як акредитованих у цих самих країнах радянських дипломатів налічувалося 1769.
Така сама перевага співробітників КДБ помітна і в радянській делегації в ООН, і серед 207 радянських громадян, які працюють у секретаріаті ООН у Нью-Йорку. У найцікавішому надсекретному підручнику, який західна розвідка здобула у Вищій розвідувальній школі № 101 під Москвою, підкреслюється цінність Об’єднаних Націй як таємної бази. У підручнику КДБ під назвою „Практична вербовка американців у США і в країнах третього світу“ сказано: „У США, крім звичайного маскування, ми користуємося міжнародними організаціями. Найважливішою з них є ООН та її галузеві установи“».
Як бачимо, у Росії відтоді нічого не змінилося.
Загальна кількість акредитованих в Австрії громадян РФ, включно зі складом посольства, становить 506 осіб.
Сюди, крім посольства, входять:
— Делегація РФ з питань військової безпеки та контролю над озброєннями — 31 особа.
— Постійне представництво РФ при міжнародних організаціях у Відні — 86 осіб.
— Постійне представництво РФ при ОБСЄ — 33 особи.
— Міжнародні організації — 228 осіб, зокрема:
• Міжнародне агентство з атомної енергії (IAEA) — 87;
• Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO) — 17;
• Управління ООН з обслуговування проєктів (UNOPS) — 2;
• Відділення Організації Об’єднаних Націй у Відні (UNOV) — 44;
• Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) — 15;
• Організація Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (CTBTO) — 12;
• Світовий банк — 12;
• Міжнародний валютний фонд (IMF) — 5;
• Фонд міжнародного розвитку ОПЕК (OFID) — 2;
• Організація країн — експортерів нафти (OPEC) — 2;
• Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IIASA) — 18;
• Міжнародна антикорупційна академія (IACA) — 1;
• Міжнародний центр розвитку міграційної політики (ICMPD) — 3;
• Об’єднаний віденський інститут (JVI) — 3;
• Асоціація із запобігання та врегулювання збройних конфліктів — 1;
• Партнерство з відновлюваних джерел енергії та енергоефективності — 1.
Біографії більшості цих людей нерозривно пов’язані з діяльністю спецслужб Росії. Добрий приклад — історія Марії Брандштеттер. Громадянка Росії та Австрії Марія Володимирівна Брандштеттер (у дівоцтві Поддубна, у першому шлюбі Михайлова) народилася 14.11.1979 у Москві. У 1990–1995 роках навчалася в школі № 981 у Москві; 1997 року закінчила ліцей інформаційних технологій № 1533 у Москві.
Працювала в ЗАТ «ЕРВІС», засновником якого був її батько Володимир Миколайович Поддубний.
У 1998–2002 роках навчалася за програмою бакалаврату в Webster University у Відні (Австрія). Webster University — американський вищий навчальний заклад із представництвами в США та ще 7 країнах. Він не висуває високих вимог до вступників, і ним часто користуються еліти пострадянських країн, щоб соціалізувати своїх дітей у західних суспільствах і формально дати їм вищу освіту.
2006 року вона закінчила магістерську програму Webster University у Відні.
У своїй кваліфікаційній роботі Брандштеттер обстоювала російську позицію щодо ОБСЄ. Зокрема, відтворювала тези про «подвійні стандарти» Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ під час спостереження за виборами — з акцентом на невизнанні результатів президентських виборів 2004 року в Україні.
Присвятити магістерську роботу конкретній міжнародній організації — звичайна стратегія тих здобувачів, які заздалегідь націлюються на роботу саме в цій структурі після отримання диплома. У цьому випадку важлива рання, публічно оформлена ідеологічна лояльність до російського тлумачення діяльності ОБСЄ — організації, де вона працювала у 2006–2021 роках. З 2021 року Марія Брандштеттер працює в МАГАТЕ.
За наявними достовірними відомостями, Марія Брандштеттер є агенткою російських спецслужб.
Її неодноразово використовували в операціях компрометації — так званих операціях «медова пастка».
Наразі відомо щонайменше про два епізоди сексуальних контактів Марії Брандштеттер із представниками міжнародних організацій в Австрії, які було зафіксовано прихованою зйомкою і згодом використано російськими спецслужбами як інструмент шантажу з метою вербування цих людей. В усіх випадках ідеться про одружених чоловіків, які представляли інтереси західних країн в ОБСЄ.
Після того як ці епізоди стали відомі, представників західних країн, які потрапили в «медову пастку» російської розвідки за участю Марії Брандштеттер, відкликали на батьківщину.
Женева та Відень привабливі для Москви не красою архітектури. Їхня справжня цінність — у міжнародній інфраструктурі, яка за визначенням відкрита, довірлива і побудована на презумпції добросовісності учасників. Москва розглядає це як уразливість та ідеальне середовище для впровадження агентів своєї розвідки.
Нейтралітет Швейцарії та Австрії довго працював як гарантія безпеки. Тепер Росія використовує його для підриву безпеки Європи. Доки ці країни вдаватимуть, що йдеться про «дипломатію», Москва користуватиметься цією сірою зоною і розширюватиме свою присутність.
Міжнародні організації створювали, щоб зменшувати конфлікти. Але коли Росія перетворює їх на агентурні центри, вони починають створювати конфлікт — тихо, бюрократично, процедурно. І саме тому питання Женеви та Відня сьогодні — це не питання нейтралітету. Це питання безпеки Європи.
Дмитро Хмельницький
Борис Демаш
CIR—Center for Investigation and Research
