Женева та Відень давно слугують зручними майданчиками для російської розвідки в Європі, тому що там багато міжнародних організацій, у яких багато російських представників. Посади в секретаріатах, службах перекладу та протоколу, доступ до баз даних і дипломатичної інфраструктури дають спецслужбам РФ можливість безперешкодно впроваджувати своїх агентів. А далі ці структури починають працювати не як майданчики співпраці, а як інструменти шпигунства, збору інформації, впливу на рішення, тиску, саботажу та шантажу проти європейських країн та їхніх союзників.
У світі існує безліч міжнародних організацій, створених для розв’язання найрізноманітніших завдань — від війни і миру до торгівлі, медицини та клімату.
За своєю природою вони поділяються на міжурядові (ООН, ЄС) і неурядові (Червоний Хрест, Greenpeace). За охопленням — на універсальні, тобто глобальні (ООН, СОТ), регіональні (Європейський союз, АСЕАН) і міжрегіональні.
За сферою діяльності класифікація ще простіша й наочніша. Політичні структури займаються питаннями миру, безпеки та домовленостей між державами (ООН, ОБСЄ). Економічні — ринками, кредитами, торговельними режимами, сировиною та інвестиціями (МВФ, Світовий банк, ОПЕК). Соціальні та гуманітарні — здоров’ям, правами людини, біженцями, дітьми, освітою (ВООЗ, ЮНІСЕФ). Науково-технічні — дослідженнями та технологіями (наприклад, ЦЕРН). Військово-політичні — колективною обороною та безпекою (НАТО, ОДКБ).
Крім того, організації розрізняють за цілями (загальні та спеціалізовані) і за статусом учасників та форматом участі (аж до міжвідомчих механізмів і майданчиків).
Швейцарія та Австрія дотримуються політики нейтралітету, закріпленої в їхньому законодавстві та міжнародних угодах. З цієї причини в цих країнах розташовані штаб-квартири багатьох міжнародних організацій. Нейтральна територія — зручний і «безпечний» майданчик для переговорів.
Усі ці організації мають розгалужену інфраструктуру: секретаріати й департаменти, робочі групи та комітети, протокольні служби, служби перекладу й редагування, пул залучених експертів і консультантів. До цього треба додати численні делегації держав-учасниць і роздутий штат міжнародної бюрократії, що обслуговує «процес» і фактично визначає, що саме обговорюватиметься, у якому вигляді, в які терміни, з якими формулюваннями і які зрештою будуть ухвалені рішення.
У нормальних умовах міжнародні організації існують для того, щоб знижувати напруженість між державами: домовлятися, а не воювати; обговорювати торгівлю, а не душити її бар’єрами; керувати міграцією замість того, щоб перетворювати мігрантів на інструмент тиску; координувати охорону здоров’я, телекомунікації, екологічну політику. Тобто розв’язувати ті завдання, які окремим державам не під силу або невигідно розв’язувати поодинці.
Росія використовує ці міжнародні організації та їхню інфраструктуру не для того, щоб розв’язувати з їхньою допомогою заявлені завдання. Точніше, розв’язує, але в останню чергу.
Головне інше. Москва використовує ці організації та їхню інфраструктуру як зручний спосіб упровадження своїх спецслужб у їхні структури, де вони в комфортних умовах займаються шпигунством, вербуванням агентів, впливом, втручанням у внутрішні справи інших країн, диверсіями, поширенням дезінформації та пропаганди.
До керівництва цих організацій, до секретаріатів, робочих груп, перекладацьких служб, експертних панелей і постійних представництв російська розвідка без зусиль упроваджує своїх людей. Вбудовані в комфортні умови міжнародної бюрократії, вони отримують доступ до інформації, контактів, процедур і процесів, які починають контролювати.
Там вони збирають дані й аналітику, вербують агентів, впливають на формулювання та рішення, втручаються у внутрішні справи інших держав, зривають і саботують ініціативи інших країн, запускають дезінформацію та поширюють кремлівську пропаганду. Усе це відбувається під прикриттям дипломатії та «міжнародної співпраці».
І це лише частина широкого набору методів гібридної війни, яку російські спецслужби застосовують проти країн ЄС і НАТО для розхитування внутрішніх суперечностей, підриву європейської єдності, спільної санкційної політики, обходу санкцій через нейтральні та «дружні» юрисдикції, тиску на чиновників і експертів, збору чутливої інформації – від персональних даних і внутрішніх документів до чернеток рішень і протоколів переговорів.
Тут уже йдеться не про «дипломатію», а про системну розвідувально-диверсійну діяльність, вміло вбудовану в міжнародні організації та їхню інфраструктуру, які російські спецслужби використовують як агентурні центри своєї шпигунської мережі.
До цього треба додати класичну інфраструктуру російської розвідки на місці — посольства, російські культурні центри («Русские дома») у Швейцарії та Австрії і корпункти російських ЗМІ в цих країнах.
До недавнього часу шпигунство в Австрії каралося законом лише в тому разі, якщо воно було спрямоване безпосередньо проти інтересів самої Австрії. Діяльність іноземних розвідок проти інших держав або міжнародних організацій на території Австрії фактично не була злочином. У Швейцарії законодавство в цьому відношенні не набагато суворіше. Ці обставини відкривають перед спецслужбами РФ надзвичайно широкі можливості.
Не дивно, що за таких вихідних даних Швейцарія та Австрія щільно увійшли до сфери інтересів Кремля і стали важливими плацдармами для роботи російських спецслужб на тлі повноцінного конфлікту Росії із Заходом.
З території дипломатичних та інших російських установ в Австрії та Швейцарії ведуться інтенсивні агентурні, технічні та інші заходи розвідувального й підривного характеру проти країн ЄС, НАТО та України. Насамперед — проти ключових європейських держав, таких як Німеччина, Франція та Італія.
Після початку повномасштабної агресії проти України у 2022 році та масових висилок російських дипломатів із більшості країн Європи навантаження значною мірою перерозподілилося на ті майданчики, де російська присутність збереглася. Тому персонал російських установ в Австрії та Швейцарії і в міжнародних організаціях у цих країнах помітно розрісся.
Швейцарія та Австрія перетворилися на основну базу руйнівної розвідувально-диверсійної діяльності спецслужб Росії в Європі. Їхня присутність у цих країнах загрожує дестабілізацією як їх самих, так і решти країн континенту.
Крім цього, безкарно діючи під прикриттям і від імені міжнародних організацій, вони знижують ефективність роботи структур ЄС і НАТО та руйнівно впливають на них: затягують процедури, розмивають формулювання, блокують рішення, підміняють порядок денний і перетворюють майданчики співпраці на інструменти саботажу.
Ситуація, що склалася з російською присутністю у Швейцарії та Австрії, вимагає негайних скоординованих контррозвідувальних зусиль ЄС і НАТО. Також необхідно спонукати уряди цих країн до жорсткішої протидії російським спецслужбам на їхній території.
Присутність громадян РФ, а також вихідців із Росії та СРСР, натуралізованих у Швейцарії, у женевських міжнародних структурах вельми значна. Великі маси співробітників відкривають перед російською розвідкою широкі можливості.

Постійне представництво Росії в Женеві
За наявними даними, кадровий склад громадян РФ у міжнародних організаціях у Женеві виглядає так:
— Відділення ООН: 3 особи на керівних посадах; близько 150 осіб у секретаріаті, при цьому понад 100 — перекладачі-синхроністи та письмові перекладачі.
— Європейська економічна комісія ООН: 1 керівна позиція; близько 21 співробітника секретаріату.
— СОТ: близько 7 співробітників у секретаріаті.
— УВКБ ООН: 4 керівні позиції; близько 28 співробітників секретаріату.
— Міжнародна організація з міграції: 3 керівні позиції; близько 13 співробітників секретаріату.
— ВООЗ: близько 75 співробітників у секретаріаті.
— МОП: близько 30 співробітників у секретаріаті.
— Всесвітня метеорологічна організація: близько 7 співробітників.
— Союз електрозв’язку: 1 керівна позиція; близько 30 співробітників секретаріату.
Біографії більшості цих людей не залишають сумнівів у їхній причетності до російських спецслужб. Для прикладу розберемо деякі з них.
Постійне представництво Російської Федерації при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві (UNOG) очолює Геннадій Михайлович Гатілов, який також має статус заступника міністра закордонних справ РФ.

Закінчив МДІМВ у 1972 році, в СРСР це означало прямий зв’язок зі спецслужбами.
Без вербування, без підписки про співпрацю та без схвалення органів радянської держбезпеки туди просто не брали. МДІМВ офіційно готував кадри для МЗС, але насправді був одним із головних центрів підготовки кадрів Першого головного управління (ПГУ) КДБ — зовнішньої розвідки — та ГРУ — військової розвідки.
Випускників ділили на дві категорії: одних офіційно направляли на роботу до МЗС, інших — до розвідки, у резидентури, в агентурну мережу або під дах міжнародних організацій, які були філіями КДБ і ГРУ за кордоном.
Без лояльності комітету, без готовності доносити й працювати на держбезпеку диплом МДІМВ у 70-ті роки отримати було неможливо.
У сучасній Росії нічого не змінилося.
Тож закінчення МДІМВ у 1972 році означає, що людину було завербовано КДБ, вона пройшла спецпідготовку або щонайменше тісно співпрацювала з ним усе життя.
Спеціалізація Гатілова — арабіст, робочі мови англійська та арабська. Службу в МЗС СРСР розпочав одразу після випуску: працював аташе та секретарем у радянських дипмісіях у Єгипті (1972–1977) і Йорданії (1980–1984). У цей період, за наявними відомостями, підтримував контакти з палестинськими терористами та сприяв їхнім злочинам проти Ізраїлю.
Потім перейшов до апарату МЗС по лінії міжнародних організацій. Там він, згідно з наявною інформацією, координував роботу радянської агентури в міжнародних структурах.
У 1999–2004 роках Гатілов обіймав посаду заступника постійного представника РФ при ООН. У 2008–2011 — директор Департаменту міжнародних організацій МЗС. У 2011–2018 — заступник міністра закордонних справ. З 2018 року — постійний представник Росії при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві.
На цій посаді Геннадій Гатілов регулярно виступає в жанрі, який до дипломатії не має жодного стосунку: поширює набір тез російської пропаганди та дезінформації, де відповідальність за війну та її наслідки перекладає на Київ і Захід, а міжнародні структури звинувачує в «політизації» та «упередженості».
У грудні 2025 року, зокрема, він публічно приписував українській владі «криваві злочини необандерівців» і називав керівництво України «кривавими монстрами», які нібито прагнуть утриматися при владі.
Він заявив, що мовчання Управління Верховного комісара ООН з прав людини про напад на резиденцію Путіна, якого не було, — це «пособництво» Києву та підтвердження упередженості.
Тезу про західну військову допомогу Україні він перевертав стандартним для кремлівського пропагандиста чином і називав не захистом суверенної держави від агресії та порятунком людей, а «конфронтацією з Росією». Паралельно Гатілов звинувачував Захід у «фрагментації світу», нав’язуванні інтересів США та ЄС та ігноруванні Статуту ООН — особливо в контексті України. У темі роззброєння він пов’язував вихід Росії з міжнародних договорів із «гібридною війною» США проти РФ.
Усе це не робота дипломата в міжнародній організації, а робота пов’язаного зі спецслужбами агента впливу Москви. Гатілов — важливий елемент системи політичного впливу Росії в самому центрі Європи.
Заступники Постійного представника:
Андрій Іванович Бєлоусов (питання роззброєння).
Закінчив МДІМВ у 1997 році, що свідчить про його зв’язок зі спецслужбами. Неможливо закінчити МДІМВ і не бути завербованим радянською/російською розвідкою.
Працював у Департаменті Північної Америки МЗС (1997–2000 і 2004–2008), головному напрямі шпигунсько-диверсійних зусиль радянських/російських спецслужб.
Займався ядерним роззброєнням і стратегічною стабільністю у відносинах зі США. Найважливіший напрям зусиль Москви зі стримування зростання військової могутності США та НАТО, замаскований під турботу про мир.
З 2012 по 2019 рік служив у Департаменті з питань нерозповсюдження та контролю над озброєннями (ДНКО), обіймаючи посаду начальника відділу багатостороннього роззброєння з 2014 року. Цей департамент займається не стільки дипломатією, скільки військовою розвідкою.
Сергій Юрійович Васильєв (питання економіки, охорони здоров’я, довкілля, науки й техніки, адміністративно-бюджетні питання).
Інформація про його біографію та попередні місця роботи в системі МЗС РФ у відкритих джерелах відсутня, що є прямим індикатором того, що він ніякий не дипломат, а кадровий співробітник російської розвідки. У дипломатів є бекграунд, який можна відстежити за місцем навчання та попередніми місцями роботи, що не гарантує їхньої непричетності до спецслужб. Васильєв же не має навіть докладної офіційної біографії на сайті МЗС РФ або Постійного представництва при ООН у Женеві. Це пряма вказівка на те, що він кадровий розвідник, типовий представник спецслужб РФ.
Олег Олександрович Зуєв (політичні та економічні питання).
Конкретні деталі біографії (дата народження, місце навчання, попередні посади) у відкритих джерелах відсутні, що прямо вказує на його причетність до розвідувальної діяльності під дипломатичним прикриттям.
Олександр В’ячеславович Летошнєв (політичні, правові питання, права людини).
Його реальна робота полягає не в «дипломатії», а в захисті РФ від звинувачень у воєнних злочинах і порушенні прав людини, а також у просуванні кремлівських наративів про «нацизм в Україні» чи «західне втручання». Жодних відомостей про місце його навчання та попередні місця роботи у відкритому доступі немає. Що прямо вказує на його зв’язок зі спецслужбами Росії.
Ситуація в Європейській економічній комісії ООН виглядає не менш тривожною.
Російське постпредство в Женеві, по суті, контролює роботу ЄЕК через заступника директора, громадянина Росії, Дмитра Мар’ясіна.

Дмитро Мар’ясін
Формальна директорка Комісії, Тетяна Молчан, колишня постійна представниця Молдови при ЄЕК у Женеві, жодного впливу на повсякденну роботу структури не має.
Мар’ясін має повний доступ до баз даних ЄЕК, тобто до інформації, контактів, робочих документів, і контролює внутрішні механізми роботи, без яких міжнародна бюрократія не функціонує. Він активно просуває інтереси російських енергетичних компаній на європейських ринках і причетний до впровадження непрозорих фінансових схем у цьому секторі.
Доступ до баз даних ЄЕК дає змогу російським агентам формувати порядок денний «внутрішніми» рішеннями, які потім потрапляють до робочих матеріалів і визначають, які експерти будуть запрошені, які формулювання пройдуть у проєкти документів, які контакти будуть запущені «на допомогу».
Високий рівень доступу використовується для просування інтересів російських енергетичних структур на європейських ринках і для супроводу непрозорих фінансових конструкцій у профільних секторах. Зовні все це виглядає як «консультації», «експертна робота», «обмін досвідом». Ідеальне маскування.
Паралельно російська робота в секретаріаті СОТ, де значиться 7 громадян РФ, зосереджена на створенні умов для обходу санкцій через державні закупівлі, інвестиційні механізми, доступ до ринків країн, які зберігають нейтралітет або лояльність до Кремля.
На засіданнях робочих органів СОТ російська сторона систематично просуває наративи кремлівської пропаганди про те, що Захід нібито «фрагментує міжнародну торгівлю» і запроваджує «односторонні обмежувальні заходи», які, за їхніми словами, «заважають Росії допомагати вразливим економікам світу», насамперед країнам Африки.
А поза офіційними протоколами російська агентура веде копітку рутинну, але найважливішу частину роботи — регулярні двосторонні контакти та узгодження позицій із партнерами по БРІКС. Насамперед із Китаєм, з яким вони досягли домовленості про координацію на багатосторонньому рівні.
В інших міжнародних організаціях Женеви картина багато в чому схожа. Надзвичайно висока кадрова присутність громадян РФ у секретаріатах і обслуговуючих структурах створює для російської сторони ті самі широкі можливості — доступ, контакти, вплив на процедури та формулювання.
У Відні міжнародних організацій не менше. І там ситуація виглядає так само загрозливо: російська присутність непропорційно велика і не пояснюється звичайними потребами дипломатичної роботи.

У посольстві РФ у невеликій за розмірами та населенням Австрії працює 131 особа.
Посольство РФ у Відні
Для порівняння:
посольство США у Відні — 107;
посольство Великої Британії — 28;
посольство Франції — 21;
посольство Польщі — 12.
І ще один показник масштабу: у посольстві Австрії в Москві працюють лише 11 дипломатів. І цього вистачає для такої великої країни, як Росія.
Таке співвідношення неможливо пояснити потребами «звичайної дипломатії». Воно значно краще пояснюється тим, що посольство РФ — це не стільки дипломатичне представництво, скільки базовий центр російської розвідки для зв’язку з агентурою, координації спецоперацій, впливу на політику країни перебування, маніпуляції громадською думкою та багато іншого, що до дипломатії не має стосунку, але сховане під дипломатичним прикриттям.
У книзі «КДБ: робота радянських таємних агентів» Джон Баррон докладно описує цілі та методи радянської розвідки, зокрема те, як КДБ використовував ООН і дипломатичні представництва як інфраструктуру для розвідувальної роботи. Ці практики в повному обсязі успадкували російські спецслужби — прямі наступники радянських органів держбезпеки.
Джон Баррон: «З тієї причини, що КДБ наповнює багато радянських посольств такою великою кількістю своїх співробітників, їхній персонал роздутий до абсурду і зовсім не співмірний зі звичайними потребами нормальної дипломатичної діяльності. Так, у 1971 році в Москві було п’ятеро мексиканців, які мали дипломатичну недоторканність, і шістдесят радянських представників із дипломатичною недоторканністю в Мехіко. Або ж 108 американців у Москві та 189 радянських представників із дипломатичною недоторканністю у Вашингтоні. Так, у 1971 році перебували двоє ліванців у Москві та тридцять один росіянин у Бейруті; четверо данців у Москві та тридцять один росіянин у Копенгагені; п’ятеро норвежців у Москві та двадцять п’ять росіян в Осло; двадцять західних німців у Москві та п’ятдесят росіян у Бонні. Загальна кількість акредитованих у Москві дипломатів із вісімдесяти семи некомуністичних країн становила 809, тоді як акредитованих у цих самих країнах радянських дипломатів налічувалося 1769 осіб.
Таку саму перевагу співробітників КДБ можна бачити й у радянській делегації в ООН і серед 207 радянських підданих, які працюють у секретаріаті ООН у Нью-Йорку. У найцікавішому надсекретному підручнику, здобутому західною розвідкою у Вищій розвідувальній школі № 101 під Москвою, підкреслюється цінність Об’єднаних Націй як секретної бази. У підручнику КДБ під назвою «Практичне вербування американців у США та в країнах третього світу» йдеться: «У США додатково до звичайного маскування ми користуємося міжнародними організаціями. Найважливішою з них є ООН та її галузеві установи».
Як бачимо, нічого в Росії відтоді не змінилося.
Загальна кількість акредитованих в Австрії громадян РФ, включно зі складом посольства, становить 506 осіб.
Сюди, крім посольства, входять:
— Делегація РФ з питань військової безпеки та контролю над озброєннями — 31 особа.
— Постійне представництво РФ при міжнародних організаціях у Відні — 86 осіб.
— Постійне представництво РФ при ОБСЄ — 33 особи.
Міжнародні організації — 228 осіб, зокрема:
— Міжнародне агентство з атомної енергії (IAEA) — 87;
— Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO) — 17;
— Управління ООН з обслуговування проєктів (UNOPS) — 2;
— Управління Організації Об’єднаних Націй у Відні (UNOV) — 44;
— Організація з безпеки та співробітництва в Європі — 15;
— Організація Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (CTBTO) — 12;
— Світовий банк — 12;
— Міжнародний валютний фонд (IMF) — 5;
— Фонд міжнародного розвитку OPEC (OFID) — 2;
— Організація країн — експортерів нафти OPEC — 2;
— Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IIASA) — 18;
— Міжнародна антикорупційна академія (IACA) — 1;
— Міжнародний центр з розвитку міграційної політики (ICMPD) — 3;
— Об’єднаний віденський інститут (JVI) — 3;
— Асоціація із запобігання та врегулювання збройних конфліктів — 1;
— Партнерство з відновлюваних джерел енергії та енергоефективності — 1.
Біографії більшості цих людей нерозривно пов’язані з діяльністю спецслужб Росії. Добрим прикладом цього є історія Марії Брандштеттер. Громадянка Росії та Австрії Марія Володимирівна Брандштеттер (у дівоцтві Піддубна, у першому шлюбі Михайлова) народилася 14.11.1979 у Москві. У 1990–1995 рр. навчалася в школі № 981 у м. Москва; у 1997 році закінчила ліцей інформаційних технологій № 1533 у м. Москва. Працювала в ЗАТ «ЕРВІС», засновником якого був її батько, Володимир Миколайович Піддубний.
У 1998–2002 рр. навчалася за бакалаврською програмою в університеті Webster University у м. Відень, Австрія. Webster University – американський вищий навчальний заклад, що має представництва у США та 7 інших країнах. Він не висуває високих вимог до абітурієнтів і часто використовується елітами пострадянських країн з метою соціалізації своїх дітей у західних суспільствах і формального здобуття вищої освіти.
У 2006 році вона закінчила магістерську програму Webster University у Відні.
У своїй кваліфікаційній роботі Брандштеттер обстоювала російську позицію щодо ОБСЄ. Зокрема, відтворювала тези про «подвійні стандарти» Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ під час спостереження за виборами — з акцентом на невизнанні результатів президентських виборів 2004 року в Україні.
Присвячення магістерської роботи конкретній міжнародній організації — звичайна стратегія тих здобувачів, хто заздалегідь націлюється на роботу саме в цій структурі після отримання диплома. У цьому випадку важлива рання, публічно оформлена ідеологічна лояльність до російської інтерпретації діяльності ОБСЄ — організації, де вона працювала у 2006–2021 роках. З 2021 року Марія Володимирівна Брандштеттер працює в МАГАТЕ.

За наявними достовірними відомостями, Марія Брандштеттер є агентом російських спецслужб.
Її неодноразово використовували в операціях компрометації — так званих операціях «медова пастка».
На сьогодні відомо про щонайменше два епізоди сексуальних контактів Марії Брандштеттер із представниками міжнародних організацій в Австрії, які були зафіксовані прихованою зйомкою і надалі використовувалися російськими спецслужбами як інструмент шантажу з метою вербування цих людей. В усіх випадках ішлося про одружених чоловіків, які представляли інтереси західних країн в ОБСЄ.
Після того як ці епізоди стали відомі, представників західних країн, які потрапили в «медову пастку» російської розвідки за участю Марії Брандштеттер, відкликали на батьківщину.

Марія Брандштеттер у посольстві РФ у Відні
Женева та Відень привабливі для Москви не красою архітектури. Їхня справжня цінність — у міжнародній інфраструктурі, яка за визначенням відкрита, довірлива і побудована на презумпції добросовісності учасників. Москва розглядає це як вразливість та ідеальне середовище для впровадження агентів своєї розвідки.
Нейтралітет Швейцарії та Австрії довго працював як гарантія безпеки. Тепер він працює на підрив безпеки Європи з боку Росії. Поки ці країни продовжуватимуть удавати, що йдеться про «дипломатію», Москва користуватиметься цією сірою зоною і розширюватиме свою присутність.
Міжнародні організації створювалися, щоб знижувати конфлікти. Але коли Росія перетворює їх на агентурні центри, вони починають створювати конфлікт — тихо, бюрократично, за процедурою. І саме тому питання Женеви та Відня сьогодні — це не питання нейтралітету. Це питання безпеки Європи.



