Саміт ЄС на Кіпрі та гібридні загрози Кремля

Під час саміту ЄС у Нікосії та Айя-Напі Кіпр став мішенню гібридного впливу Росії.

Поки лідери Євросоюзу обговорювали актуальні питання, російська пропагандистська машина невтомно маніпулювала громадською думкою на Кіпрі, заповнюючи інформаційний простір кремлівськими наративами, покликаними посіяти в кіпріотів недовіру до європейських інституцій.

Мета цих зусиль – поставити під сумнів європейську солідарність, підмінити факти хибними наративами й переконати кіпріотів, що агресія Росії проти України була виправданою.

Кіпр – одна з небагатьох країн Європи, для яких окупація не абстрактне поняття. Події турецького вторгнення 1974 року досі визначають політичну й суспільну реальність острова.

Саме тому будь-який наратив, що виправдовує агресію проти України, вступає в пряму суперечність із національною позицією Кіпру.

Не можна вимагати справедливості для окупованої частини власного острова й мовчати про окупацію іншої країни. Не можна посилатися на норми міжнародного права, коли йдеться про Північний Кіпр, і ігнорувати ті самі норми, коли йдеться про Донецьк чи Херсон.

Кіпріоти краще за інших розуміють, який це біль – утратити частину своєї землі через чужу агресію. Виправдовувати дії Росії в Україні означає зраджувати власні національні інтереси й визнавати право сильного перекроювати кордони.

Крім того, російська пропаганда активно експлуатує тему «втрачених через санкції грошей». Але головне питання не в короткострокових втратах, а в довгостроковій довірі.

Кіпр – фінансовий та інвестиційний центр, сила якого ґрунтується на прозорості та зв’язках із ЄС. Будь-які спроби обійти санкції чи брати участь у «сірих схемах» перетворюють країну на токсичну юрисдикцію.

Ідеться не про політику, а про виживання економічної моделі.

Справжнє багатство Кіпру – довіра європейських партнерів. Утратити її заради співпраці з агресивним і непередбачуваним режимом означає поставити під удар економіку всього острова.

Майбутнє Кіпру – у стабільності єдиного європейського ринку, а не в токсичних активах країни, що веде агресивні війни.

Кіпр – повноправний учасник європейського проєкту. Членство в Євросоюзі – не тимчасовий союз, а стратегічний вибір.

Кіпр обрав свій шлях разом із ЄС і тому не може підтримувати режим, який прагне знищити демократичні цінності, на яких тримається добробут країни. Спроби запропонувати альтернативу у вигляді «нейтралітету» чи «балансу між Заходом і Росією» ігнорують реальність: єдиний шлях до безпеки Кіпру пролягає через солідарність усередині ЄС і з НАТО. Без неї немає ні економічної стабільності, ні безпеки, ні міжнародної підтримки. Кіпр не може водночас спиратися на європейські інституції й підтримувати сили, що підривають самі основи європейської системи.

Коли в липні 1974 року турецькі війська висадилися на півночі Кіпру, міжнародна спільнота засудила вторгнення, але не зупинила його. Туреччина посилалася на захист меншини, історичні права та загрозу своїй безпеці.

Росія, вторгаючись в Україну, використала ту саму тактику: захист «російськомовного населення», історичні претензії та загроза з боку НАТО. Слова інші – механізм той самий. Обидва агресори методично перетворюють конфлікт на «заморожений», тобто на інструмент постійного тиску на суверенні держави.

Кремль послідовно застосовував цю тактику в Грузії, Молдові та Україні.

Кіпр живе з цим уже п’ятдесят років. Україна проходить через те саме зараз – з тією різницею, що масштаб руйнувань непорівнянний, а кількість загиблих обчислюється сотнями тисяч.

Обидва випадки – Північний Кіпр і Україна – пряме порушення основоположних норм міжнародного права: державного суверенітету, територіальної цілісності та заборони змінювати кордони силою.