Уривок із книги «Російська агентура впливу на Кіпрі» (Берлін, 2025)
Центром легальної розвідувальної діяльності Росії в будь-якій країні є її посольство. Там розташовані резидентури всіх спецслужб (5-та служба ФСБ, СЗР, ГРУ, Россотрудництво), які лише формально підпорядковуються послу. За радянських часів від 60 до 80% дипломатичного складу посольств становили співробітники розвідок.
Як писав Джон Баррон, «З тієї причини, що КДБ наповнює багато радянських посольств такою великою кількістю своїх співробітників, їхній персонал роздутий до абсурду і зовсім не співмірний зі звичайними потребами нормальної дипломатичної діяльності. Так, у 1971 році в Москві було п’ятеро мексиканців, які мали дипломатичну недоторканність, і шістдесят радянських представників із дипломатичною недоторканністю в Мехіко. Або ж 108 американців у Москві та 189 радянських представників із дипломатичною недоторканністю у Вашингтоні. Так, у 1971 році перебували двоє ліванців у Москві та тридцять один росіянин у Бейруті; четверо данців у Москві та тридцять один росіянин у Копенгагені; п’ятеро норвежців у Москві та двадцять п’ять росіян в Осло; двадцять західних німців у Москві та п’ятдесят росіян у Бонні. Загальна кількість акредитованих у Москві дипломатів із вісімдесяти семи некомуністичних країн становила 809, тоді як акредитованих у цих самих країнах радянських дипломатів налічувалося 1769 осіб».
За даними Віктора Суворова, у 70-ті роки в посольствах СРСР було 40% офіцерів КДБ, 20% офіцерів ГРУ і 40% так званих «чистих дипломатів». При цьому офіцерам спецслужб дозволялося вербувати «чистих» дипломатів в інформатори, не конкуруючи між собою. Як казав в інтерв’ю 2023 року колишній співробітник зовнішньої розвідки КДБ СРСР Олександр Зеленько: «Завжди в кожному посольстві підтримувалося співвідношення: розвідники від 30 до 60%. Серед них теж був поділ: 30% – це Головне управління розвідки, суто військова розвідка, зараз це ГРУ, а 60–70% – це ФСБ, колишній КДБ…. Я думаю, що якщо кількість розвідників у СРСР була 30–60%, то зараз не менше 50%. А тим паче у зв’язку з проблемами Росії на дипломатичному та технологічному фронті кількість розвідників збільшуватиметься до 60–70%».
Зараз частка співробітників спецслужб у посольствах, треба думати, ще вища, оскільки офіційна дипломатична активність між Росією та країнами ЄС після нападу Росії на Україну практично припинилася. Тому співробітникам російських представництв залишилося займатися лише таємною діяльністю – розвідкою, пропагандою, вербуванням нових агентів і спробами дестабілізувати політичну ситуацію в країнах ЄС.
Власне, різниця між російськими дипломатами та співробітниками спецслужб умовна. Дипломатів готують у МДІМВ, там же готують і розвідників різних спеціалізацій, які працюють або під дипломатичним, або під науковим чи іншим прикриттям (фінансисти, банкіри, економісти, юристи). При цьому чисельність дипломатичного персоналу російських посольств (як раніше – радянських) значно перевищує чисельність персоналу посольств інших країн – саме тому, що такої кількості офіцерів спецслужб у посольствах інших країн немає.
Крім того, посольства РФ координують діяльність безлічі агентів, які не мають дипломатичного імунітету. Роберт Конквест писав у передмові до книги Джона Баррона «КДБ. Робота радянських таємних агентів» (1978):
«Цілком очевидно, що агенти КДБ, які діють за кордоном, поділяються на дві певні групи. До першої групи належать винятково добре навчені та компетентні професіонали, кількість яких порівняно невелика. Доповненням до цієї добірної частини слугує величезна кількість дипломатів, представників зовнішньоторговельних організацій, кореспондентів радянських інформаційних агентств тощо, для яких служба в КДБ є основним, а часто й єдиним заняттям. Робота цих людей зазвичай груба й незграбна. Вони мало навчені й потрапляють на ці посади завдяки своїм родинним або іншим подібним зв’язкам. Час від часу їх ловлять на місці злочину й виганяють із країни, де вони діяли. Однак не слід думати, що їхні зусилля зовсім безрезультатні. По-перше, їхня численність допомагає певною мірою паралізувати обмежені зусилля західної контррозвідки. До того ж, що є цілком природним, залучення такої великої кількості людей значно розширює поле діяльності КДБ у наміченій ним країні. Деякі з цих людей діють іноді доволі вдало».
За пів століття методи роботи російських спецслужб навряд чи змінилися. Хіба що накопичився досвід.
За даними Міністерства закордонних справ Кіпру, у 2024 році у складі посольства РФ налічувався 41 дипломатичний представник – сам посол, вісім радників, 11 перших секретарів, сім других секретарів, п’ять третіх секретарів, вісім аташе та один військовий аташе.
Для порівняння, у посольстві США на Кіпрі акредитований 31 дипломат, британському посольстві – 23, французькому – 10, грецькому – 10, німецькому – дев’ять, іспанському – сім, китайському – 14, українському – п’ять.
У 2020 р. російських співробітників посольства, акредитованих як дипломати, було трохи більше, 44, але тоді ще існувала певна дипломатична активність. Сьогодні їм формально практично нічого робити. Насправді роботи в них, треба думати, додалося. Але лише по лінії спецслужб. Брак політичної інформації, яку раніше отримували легально, тепер доводиться компенсувати таємно.
Якщо до кількості дипломатів додати охорону, обслугу та технічних фахівців, надісланих із Москви, то загальну кількість співробітників посольства Росії на маленькому Кіпрі можна оцінити приблизно в 120 осіб. Увесь цей натовп живе своїм таємним життям за стінами посольства, практично не привертаючи до себе уваги.
Після початку війни з Україною країни ЄС суттєво скоротили склад російських посольств і консульств, вислали близько 450 розвідників, які працювали під дипломатичним прикриттям, але посольство на Кіпрі залишилося недоторканим. У зв’язку з цим значення Кіпру як розвідувального центру Росії в Європейському Союзі після 2022 року різко зросло.
Можливо, тому у вересні 2022 року на Кіпрі з’явився новий і не зовсім звичайний посол – генерал-лейтенант ФСБ Мурат Зязіков. Серед його попередників були люди зі спецслужб (це зазвичай добре видно з біографій), але вони й раніше працювали за кордоном, лише під дипломатичним прикриттям. Зязіков – перший посол Росії на Кіпрі й генерал спецслужб, який дипломатом ніколи не був навіть формально, за кордоном не працював і іноземних мов не знає.
У Зязікова типова біографія високопосадовця КДБ-ФСБ, якого за Путіна направили у внутрішню політику як так званого «офіцера діючого резерву».
Зязіков у 1980 р. закінчив історичний факультет Чечено-Інгушського університету та юридичний факультет Південноросійського гуманітарного інституту. У 1984 р. – Вищі курси КДБ у Мінську. У 1990-ті роки служив у ФСБ Інгушетії та Астраханської області. У 2002 році, за Путіна, Зязіков із заступника начальника управління ФСБ по Астраханській області перетворився на заступника повноважного представника президента Росії в Південному федеральному окрузі, а ще за два місяці на відкрито сфальсифікованих виборах був обраний президентом Інгушетії. З 2008 року він радник президента, потім заступник представника президента в Центральному федеральному окрузі. Кар’єра Зязікова – типовий приклад упровадження офіцерів держбезпеки в структури політичної влади.
Послом на Кіпрі Зязіков став через пів року після початку війни з Україною, в період катастрофічного для російської дипломатії розвитку подій і не маючи найменшого дипломатичного досвіду. Можна припустити, що саме в цей час набагато більше значення мав його суто професійний досвід керівника таємної поліції. Навряд чи можна розглядати призначення Зязікова послом на Кіпр як пониження. У лютому 2023 р. він отримав перший (і максимально можливий!) дипломатичний ранг – «надзвичайний і повноважний посол», що відповідає військовому званню генерала армії. Не всі попередники Зязікова на Кіпрі мали цей ранг.
Це на два рівні вище за його звання по лінії ФСБ – генерал-лейтенант. Цілком імовірно, що ранг Зязікова відповідає поставленим перед ним завданням. Як заведено серед путінського чиновництва, Зязіков, крім того, що він член Спілки письменників Росії, ще й доктор філософських наук. У 2005 році, будучи членом Державної ради РФ, він захистив дисертацію «Етноконцепти культури інгушського народу». Утім, «Дисернет» виявив у ній багато прикладів запозичень і плагіату.
За зведення до абсолютного мінімуму офіційних дипломатичних контактів особливого значення набувають неофіційні, тобто діяльність спецслужб. Коло свого дипломатичного спілкування на Кіпрі Зязіков, сам того, мабуть, не розуміючи, окреслив в інтерв’ю «Вестнику Кипра» в лютому 2023 р.: «Особливо хочу відзначити теплі й дружні бесіди з верховним комісаром Індії, послами Йорданії, Сербії, Єгипту, Куби, Бразилії та Лівану». З офіційного спілкування з послами західних демократичних країн і країн ЄС Зязіков і його люди фактично виключені.
Уже в грудні 2023 року Путін нагородив Зязікова орденом Пошани «За великий внесок у реалізацію зовнішньополітичного курсу Російської Федерації та багаторічну сумлінну роботу».
Безумовним дипломатичним успіхом Зязікова та його людей можна вважати урочисте відкриття в листопаді 2023 року в курортному місті Айя-Напа видового парку «Айя-Напа – Геленджик». Геленджик із 2017 року – місто-побратим Айя-Напи, і в самій події не було б нічого особливого, якби не обраний для цього момент. Війна практично обірвала такого роду контакти. До травня 2022 року понад 150 міст усього світу вже розірвали побратимські відносини з російськими містами. Щоб у цій ситуації організувати свято російсько-кіпрської дружби за участю мера міста та інших кіпрських чиновників, яких воно явно компрометувало, потрібні були великі дипломатичні зусилля та серйозна попередня робота зі встановлення «дружніх зв’язків», або, коротко кажучи, вербування. За низкою ознак можна судити, що зараз вербувальна діяльність посольства переорієнтувалася з вищої політичної еліти, яка через обставини стала особливо обережною, на місцеву муніципальну владу.
Про внесок Зязікова в путінську дипломатію доби її тотального колапсу можна судити з подій 2024 року. Російське посольство дуже сильно активізувало свою діяльність на окупованій частині Кіпру, у не визнаній ніким, крім Туреччини, так званій Турецькій Республіці Північного Кіпру. Причому в кіпрській російській пресі рідше стали згадувати про невизнаність Північного Кіпру.
Вибори до Європарламенту на Кіпрі в червні 2024 року найцікавішим чином виявили масштаби фальсифікацій на кіпрських же виборах президента Росії в березні 2024 року. Те, що масштаби ці були жахливими, було очевидно одразу.
Тоді, за офіційними даними, на двох кіпрських дільницях проголосувало загалом 53 тисячі осіб. За Путіна було віддано 44 844 голоси, що дає йому 84% від усіх виданих бюлетенів. Це майже на 10% більше, ніж у середньому по всій Росії, і трохи менше, ніж у Білорусі (87,5%). При цьому достроково, за допомогою переносних скриньок для голосування, яких ніхто не бачив, проголосувало 36 870 осіб. Тобто щонайменше 36 тисяч бюлетенів було просто вкинуто. І це крім інших шахрайських трюків.
Зязіков удостоївся за цю операцію похвали від заступника голови Центральної виборчої комісії РФ Миколи Булаєва. Зязіков у цьому сенсі справді професіонал. У 2002 році на виборах президента Інгушетії, які Зязіков тоді виграв, теж були виявлені чудеса фальсифікації. Причому в гранично нахабній формі, приблизно так само, як і на Кіпрі.
Зязіков сказав після виборів в інтерв’ю кореспондентові «Российской газеты» Олександру Гасюку:
«Як дипломатичне представництво Росії в державі, понад 10% населення якої (а це ні багато ні мало, щонайменше 120 тис. осіб) становлять саме російські співвітчизники, провели масштабну підготовчу роботу з організації повного циклу електорального процесу за кордоном…
Вважаю принципово важливим підкреслити при цьому, що виявлена нашими тут співвітчизниками найвища виборча активність являє собою не стільки формальний процес, скільки унікальне для держави Євросоюзу єднання справжніх патріотів своєї Батьківщини у справі вибору найкращого для неї майбутнього… Рекордна явка на наших виборчих дільницях у Нікосії, Лімасолі, Пафосі, Ларнаці та Айя-Напі, а також в інших містах, як і попередні результати голосування, повною мірою продемонстрували солідарність співгромадян, які проживають тут, із долею своєї рідної країни».
Краще б він цього не казав. У червні 2024 р. на виборах до Європарламенту за анекдотичних обставин, про які нижче, висунув свою кандидатуру в депутати ставленик Москви та посольства, голова Координаційної ради російських співвітчизників Кіпру Дмитро Апраксін. Він отримав трохи більше ста голосів, що повністю спростовувало декларацію Зязікова про солідарність росіян, які живуть на Кіпрі, з «долею рідної країни». Мабуть, Зязіков, санкціонуючи цю авантюру, не зметикував, що вибори будуть справжніми.
У жовтні 2023 року на Кіпрі було заарештовано й вислано до Росії кореспондента «Российской газеты» Олександра Гасюка. Причому затримали його під час операції зі стеження за родиною великого українського чиновника, яка живе на Кіпрі. Гасюка прикривав співробітник посольства, колишній офіцер прикордонних військ ФСБ Даніл Дойніков, який навіть спробував відбити його в кіпрських поліцейських і був затриманий разом із Гасюком. Гасюк з’явився на Кіпрі навесні 2022 року, на пів року раніше за Зязікова. До Кіпру Гасюк працював у США та Греції, причому інформацію про належність Гасюка до спецслужб кіпрським колегам передали американські. До того на Кіпрі багато років не було представників «Российской газеты» і ТАСС. Одночасно з Гасюком на Кіпрі з’явився керівник представництва ТАСС Андрій Суржанський, який теж раніше працював у США і, за деякими відомостями, є співробітником СЗР Росії. З 2015 року Суржанський перебуває в санкційному списку України.
На відміну від інших європейських країн, на Кіпрі не зменшується, а постійно зростає кількість організованих посольством пропагандистських, насамперед військово-патріотичних, заходів. Для них шукають нові, часто доволі несподівані приводи. До традиційних радянсько-російських урочистостей на кшталт 9 травня додалися, наприклад, відзначення річниці нападу Німеччини на СРСР 22 червня та зняття ленінградської блокади 26 січня. Особливо демонстративним і нахабним виглядало публічне святкування 30 вересня 2023 року перед Русским домом у Нікосії приєднання «Новоросії» (Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України) до Російської Федерації. У 2024 році святкування повторилося 28 вересня.
Серед попередників Зязікова на Кіпрі було кілька людей, які явно зробили кар’єру не по дипломатичній лінії, а по лінії спецслужб.
Борис Геннадійович Зенков був останнім радянським і першим російським послом на Кіпрі, він обіймав свою посаду з 1990 по 1996 рік, маючи ранг Надзвичайного і повноважного посланника 1 класу (з 1993 р.). Це рівень генерал-полковника. Він випускник МДІМВ, який працював до того в посольствах у Греції, на Кіпрі та в Марокко. Про те, що Зенков не «чистий дипломат», можна судити з того, що в 1997 році він став першим президентом Інкомбанку, потім ще кількох великих компаній і більше в дипломатію не повертався. Судячи з усього, Зенкова впровадили в бізнес, як Зязікова в політику. Саме за Зенкова були закладені тісні зв’язки російського бізнесу з Кіпром.
Важливу роль відігравав і продовжує відігравати на Кіпрі наступник Зенкова Георгій Львович Мурадов, який обіймав посаду посла в 1996–1999 роках.
Випускник МДІМВ 1979 року, Мурадов до призначення на Кіпр служив дипломатом у Греції, Болгарії та в центральному апараті МЗС. Можна припустити, що посадою посла він завдячує протекції тестя, дипломата-арабіста, посла СРСР і Росії в Йорданії та друга Євгенія Примакова Юрія Грядунова. Грядунов, найімовірніше, так само як і Примаков, майбутній директор СЗР, був розвідником під дипломатичним прикриттям.
Дипломатичний ранг, отриманий Мурадовим під час призначення послом на Кіпр, – Надзвичайний і повноважний посланник 2 класу (відповідає генерал-лейтенанту). Після Кіпру напрям кар’єри Мурадова різко змінюється, що змушує припускати, що він від початку був офіцером спецслужб. У 2000 році він стає керівником Департаменту міжнародних зв’язків, а в 2007–2010 роках — керівником Департаменту зовнішньоекономічних і міжнародних зв’язків міста Москви. У 2010–2014 роках Мурадов – заступник керівника Россотрудництва, а після окупації Криму в 2014 році стає заступником голови Ради міністрів Республіки Крим і постійним представником Республіки Крим при президентові Російської Федерації. Тобто з 2000 року Мурадов більше МЗС не підпорядковується, тепер він, як і Зязіков до призначення на Кіпр, вдає політика.
Водночас Мурадов обіймає безліч громадських посад (тобто посад у суто імітаційних організаціях, які в Росії вважаються громадськими, але такими не є). Зокрема, він президент Товариства культурного й ділового співробітництва та дружби з народами Греції та Кіпру «Філія», створеного в 1991 році на базі товариств дружби «СРСР–Греція» і «СРСР–Кіпр». Директор товариства «Філія» з 2019 р. – його син Сергій Мурадов, випускник факультету міжнародної журналістики МДІМВ 2010 року.
Про політичні погляди Мурадова, як і будь-якого персонажа з його середовища, говорити смішно. Але характерна лексика. Ось що він казав в інтерв’ю 2024 року з нагоди десятиліття захоплення Криму:
«Мені часто ставлять запитання: а що, мовляв, було б, якби не сталася Кримська весна, якби Крим не повстав. Що тут скажеш: гасла київської хунти були абсолютно відвертими, і сьогодні їх реалізують нацисти на підконтрольній їм частині України. І йдеться не лише про те, що Крим не повинен бути російським, тобто треба заборонити російську мову й культуру, закрити церкви, стерти історичну пам’ять. Вважаю, що для них найголовніше — вибити стрижень, на якому тримається єдність слов’янських народів, або зробити півострів, як вони заявляли, «безлюдним». Але це б у них не вийшло зробити. Кримчани були готові битися»
З 2014 року Мурадов перебуває під санкціями Європейського Союзу, з 2016 року – під санкціями США. Крім того, він перебуває в санкційних списках Великої Британії, Канади, Швейцарії та Австралії.
Син Георгія Мурадова Сергій закінчив у 2010 році факультет міжнародної журналістики МДІМВ за спеціальністю «PR і зв’язки з громадськістю». Йому належать концертні агентства «Eventation Greece», зареєстроване в Греції, та «MMI Concert Agency», зареєстроване в Республіці Кіпр. Офіційний власник останньої фірми – Євген Боязов, друг дитинства Сергія Мурадова. За непідтвердженими відомостями, Сергій Мурадов – співробітник СЗР. Молодший син Георгія Мурадова Альберт Наришкін (2004) теж закінчив МДІМВ, спеціалізуючись на турецькій мові. Старший син Георгія Мурадова Юрій закінчив МДІМВ у 2005 році, працював у 2005–2010 роках у системі МЗС (невідомо на яких посадах), потім в адміністрації президента, а з 2017 року – заступником губернатора Ненецького автономного округу. Дуже схоже, що Мурадови – традиційна для СРСР і Росії династія співробітників спецслужб.
Як заведено в цьому середовищі, у Георгія Мурадова є науковий титул, щоправда, незрозуміло який. В одних джерелах зазначено, що він доктор історичних наук (наприклад, у Вікіпедії), в інших – що кандидат. Відома назва його кандидатської дисертації, захищеної у 2006 році, – «Міжнародні зв’язки регіонів Російської Федерації: на прикладі Москви в 1990-ті – на початку 2000-х рр.». Саме в цей час він служить керівником Департаменту міжнародних зв’язків міста Москви. Про наукову цінність цієї праці неважко здогадатися.
Наукові публікації Мурадова, згадані на сайті МДІМВ, де він значиться професором, присвячені державній політиці Росії щодо «співвітчизників», тобто цілком вкладаються в тематику завдань спецслужб.
Наступник Мурадова Володимир Олександрович Павлінов (1937–2013) був послом на Кіпрі в 1999–2003 роках. Дипломатичний ранг – надзвичайний і повноважний посланник 2 класу. До призначення на Кіпр обіймав у МЗС посади в організаціях, пов’язаних із нерозповсюдженням ядерної зброї. Посада посла на Кіпрі була останньою в його кар’єрі й першою, пов’язаною з посольством. Якщо врахувати, що Павлінов у 1964 р. закінчив МДІМВ, а вищі дипломатичні курси при Дипакадемії МЗС Росії лише через 35 років, у 1999 р., напередодні призначення на Кіпр, можна припустити, що основна його діяльність до того йшла по лінії розвідки.
Наступний російський посол на Кіпрі Андрій Олексійович Нестеренко (нар. 1955) обіймав свою посаду в 2003–2008 роках. Він єдиний, про кого з певною часткою впевненості можна говорити як про «чистого» (кар’єрного) дипломата. Уся його кар’єра розвивалася в рамках МЗС. До Кіпру Нестеренко служив у США, Великій Британії та в центральних структурах МЗС, після Кіпру, вже як посол, – у Чорногорії та Хорватії. Дипломатичний ранг (з 2005 р.) – Надзвичайний і повноважний посол (генерал армії).
Наступник Андрія Нестеренка В’ячеслав Дмитрович Шумський (1950) служив послом Росії на Кіпрі у 2008–2013 роках. Тобто два терміни. Судити напевно про його відомчу належність важко. Він закінчив МДІМВ у 1972 році, але про перші 18 років його служби в офіційних джерелах сказано туманно – «Працював на різних дипломатичних посадах у центральному апараті та за кордоном». Далі дивний розкид: «У 1990–1991 роках — завідувач відділу Управління країн Африки МЗС СРСР. У 1991–1996 роках — радник Посольства СРСР, потім Росії в США.
У 1996–1998 роках — головний радник, заступник директора Департаменту Африки МЗС Росії.
З 11 листопада 1998 по 20 серпня 2003 року — надзвичайний і повноважний посол Російської Федерації в Намібії.
У 2003–2006 роках — заступник директора Першого департаменту країн СНД МЗС Росії.
З липня 2006 по вересень 2008 року — директор Першого департаменту країн СНД МЗС Росії.
З 11 вересня 2008 по 3 червня 2013 року — надзвичайний і повноважний посол Російської Федерації на Кіпрі. Даних про подальші призначення Шумського немає. З 2010 року в нього ранг Надзвичайного і повноважного посла.
Щодо відомчої належності наступника Шумського та попередника Зязікова Станіслава Віліоровича Осадчого особливих сумнівів немає.
Станіслав Осадчий (нар. 1951) був послом на Кіпрі дев’ять років – з червня 2013 по вересень 2022 року. Осадчий закінчив МДІМВ у 1973 році, а Дипломатичну академію МЗС, що відкриває шлях до генеральських чинів і високих дипломатичних посад, – у 1999 році. Вищий дипломатичний ранг надзвичайного і повноважного посла Осадчий отримав у 2004 році разом із посадою посла Росії в Австрії, яку обіймав до 2010 року. Від самого початку в кар’єрі Осадчого чергувалися дипломатичні посади за кордоном (Кіпр, Греція, США, Німеччина, Туреччина, Австрія) з адміністративними в апараті МЗС – завідувач секретаріату міністра закордонних справ, керівник Департаменту кадрів МЗС, директор Департаменту безпеки МЗС Росії. З останньої посади Осадчий отримав призначення послом на Кіпр. Кадри й безпека – це традиційна сфера діяльності КДБ, а потім ФСБ, у будь-якому радянському/російському відомстві.
Осадчий – потомствений офіцер спецслужб. Його батько Віліор Гаврилович Осадчий – високопосадовий співробітник ПГУ КДБ, у різний час резидент КДБ у Кабулі (1971–1979) та Ізраїлі. За інформацією з відкритих джерел, Віліор Гаврилович Осадчий служив у резидентурі радянської розвідки в Ізраїлі в 1955–1960 і 1966–1968 роках під прикриттям посади торгового аташе радянського посольства в Тель-Авіві. Дідом Станіслава Осадчого був, дуже ймовірно, майор держбезпеки Гаврило Іванович Осадчий, убитий під час каральної операції проти Української повстанської армії в 1945 р.
З 2023 року кандидат історичних наук Станіслав Осадчий – професор МДІМВ. Цікаво, що більшість дисциплін, які він викладає, навіть на перший погляд безпосередньо пов’язані з пропагандою та вербуванням емігрантів, наприклад – «Актуальні напрями інформаційно-роз’яснювальної роботи у зовнішньополітичній діяльності» та «Робота закордонних установ Росії зі співвітчизниками за кордоном»
Станіслав Осадчий пробув послом Росії на Кіпрі несподівано довго – дев’ять років. Причому дуже важливих років. За цей час – між окупацією Криму та нападом на Україну – остаточно склалися антидемократична політика та ідеологія путінського режиму, відбулося різке посилення ролі держбезпеки та розвідки і всередині країни, і за кордоном. У процесі розширення санкцій, якими цивілізований світ обкладав Росію, зростала й роль Кіпру як слабкої ланки Євросоюзу, відкритої для фінансових і політичних контактів із Росією. Треба думати, що саме в епоху Осадчого і багато в чому завдяки його зусиллям склалася на Кіпрі таємна мережа політичних, фінансових та агентурних зв’язків, яку у 2022 році перейняв Зязіков.
Осадчий мав колосальний вплив на кіпрський істеблішмент. Він дзвонив безпосередньо кіпрським політикам і урядовим чиновникам і давав їм вказівки, як вони мають діяти за різних обставин. Як правило, його вказівки виконувалися. Він дозволяв собі недружні випади щодо уряду Кіпру, і вони залишалися без відповіді з боку місцевої влади і навіть без засудження в пресі.
Одного разу Осадчий зажадав від президента Кіпру Анастасіадіса звільнити неугодного йому працівника президентської адміністрації Макаріоса Друсіотіса. І його звільнили. Про це пише сам кіпрський журналіст Друсіотіс у своїй книзі «Острів Путіна»: «У 2013 році я був частиною армії волонтерів, які працювали над кампанією з обрання лідера правої партії «Демократичний союз» (DISY) Нікоса Анастасіадіса на посаду президента Республіки Кіпр. Коли він переміг на виборах, він призначив мене своїм спеціальним помічником. <…> Мою співпрацю з президентом Анастасіадісом було перервано восени 2014 року, коли я був змушений піти у відставку через книгу, яку я опублікував про роль великих держав у турецькому вторгненні на Кіпр у 1974 році. Радянський Союз у моїй книзі представлений не в найкращому світлі, тому що я виявив, що Совєти фактично заохочували турків до вторгнення, підриваючи віру, яку вони культивували, у те, що Радянський Союз був єдиною країною, яка стійко підтримувала Кіпр на міжнародній арені. У результаті посол Російської Федерації на Кіпрі чинив тиск на президента, щоб позбутися мене.
Як повідомило 14 вересня 2022 року кіпрське видання «Радіо Прото», «Колишній генеральний директор міністерства закордонних справ Кіпру Александрос Зенон, виступаючи в радіопрограмі «Радіо Прото», повідомив, що на зустрічі, яка відбулася в його кабінеті в Міністерстві закордонних справ, пан Осадчий «зажадав, щоб ми порушували наші зобов’язання перед Європейським Союзом», щоб служити російським інтересам і планам. «Він чітко сказав мені, що за нами стежать. Тобто наші телефони тощо», — додав пан Зенон, а розмова закінчилася тим, що «я автоматично сказав йому, що «дискусію закінчено», і фактично вигнав його зі свого кабінету», сказав він. У період, коли пан Осадчий служив на Кіпрі, втручання Росії у внутрішні політичні та церковні справи Кіпру було інтенсивним і часто навіть без дотримання дипломатичних приводів».
За Осадчого, у 2019–2022 рр. (?) на Кіпрі радником-посланником (другою особою в посольстві) служив Андрій Маєвич Панюхов (нар. 1970). Дипломатичний ранг – Надзвичайний і повноважний посланник другого рангу. Панюхов відомий як розшифрований співробітник СЗР.
У 2016 році радником-посланником на Кіпрі був Андрій Громов. Начебто дипломат, але з дивними лакунами в біографії. Громов народився в 1959 р., у дитинстві був відомим актором, хлопчиком грав у популярних фільмах «Пригоди жовтої валізки», «Офіцери» та ін.
У 1981 році Громов закінчив МДІМВ (англійська, урду). Але, судячи з офіційної біографії, у системі МЗС він почав працювати лише в 1996 р. – «У 2005–2012 рр. – старший радник Постійного представництва Росії при ООН у м. Нью-Йорку, США. У 2014–2015 рр. – головний радник Департаменту з роботи зі співвітчизниками. У 2015–2017 рр. – радник-посланник Посольства Росії на Кіпрі. Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посланника 2 класу, присвоєний 10.06.2017 р.». З 2018 року – Генеральний консул Російської Федерації в м. Русе, Республіка Болгарія.
Чим Громов займався перші 15 років після закінчення МДІМВ і перші дев’ять років у МЗС, у його біографії не говориться, що дивно. Навряд чи це була робота під журналістським прикриттям, тоді залишилися б публікації. Найімовірніше, він служив у військовій розвідці. Урду – це одна з мов Індії, Пакистану та Афганістану. Служба в «Департаменті з роботи зі співвітчизниками» МЗС теж указує радше на спецслужби, ніж на дипломатію. Ну і консульські посади зазвичай обіймають співробітники спецслужб, тому що вони пов’язані насамперед із широким спілкуванням із людьми, які звертаються за візами та іншими консульськими послугами.



