Про те, як створене з пропагандистськими цілями в 1925 році Всесоюзне товариство культурного зв'язку з закордоном (ВОКС) перетворилося в 1958 році в Союз радянських товариств дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами (СЗОД), в 1992 році - на Російську асоціацію міжнародного співробітництва (РАМС), яка заснувала того ж року вже офіційно державну контору – Російське агентство міжнародного співробітництва та розвитку (РАМСіР), яке, у свою чергу, у 1994 р. перетворилося спочатку на Росзарубіжцентр, а потім, у 2008-му, – на Росспівробітництво, розповідалося раніше. Все це були внутрішньовідомчі метаморфози підрозділів органів державної безпеки – спочатку радянських, згодом російських.
Таким чином, як прямі нащадки ВОКС у наш час існують дві організації: Росспівробітництво та РАМС.
Російська асоціація міжнародного співробітництва, яка, як і раніше, імітує громадську організацію, звичайно, втратила своє значення в порівнянні з часами ССОД. Тоді чи не вся легальна міжнародна діяльність радянських спецслужб концентрувалася навколо численних «товариств дружби з СРСР», які складалися з іноземних агентів впливу та радянських службовців спецслужб. У пострадянські часи – зі зростанням кількості радянських емігрантів – роль старих агентур впливу, складених із «друзів Росії», почала падати. Потенціал нової мережі емігрантських об'єднань виявився набагато ширшим. Але й старі структури по можливості були збережені.
У радянські часи «товариства дружби об'єднували понад 25 тисяч різних підприємств та установ, наукових, культурно-просвітницьких та навчальних закладів тощо. У роботі ССОД брали участь понад 50 мільйонів осіб. У всіх союзних республіках функціонували республіканські відділення ССОД, які проводили щорічно десятки тисяч заходів, присвячених зарубіжним країнам, їхній історії, науці, мистецтву, ювілейним та пам'ятним датам, а також солідарності з народами зарубіжжя. У Московському будинку дружби щорічно проводилося близько 2000 заходів.
ССОД підтримував контакти з 7500 організацій, громадськими діячами та представниками науки та культури зі 134 країн. У всьому світі діяло 108 громадських асоціацій, інститутів дружби з СРСР».
Звичайно, 50 мільйонів людей – це радянська липа, але мережа агентур під назвою «суспільства дружби» була справжньою великою.
Зараз у РАМС 104 члени – «суспільства дружби з різними країнами, а також інші організації, які мають на меті справу захисту миру та дружби з усіма країнами, гармонізації міжнародних відносин на основі зближення та взаємопроникнення культур та економік, досягнення згоди та забезпечення взаєморозуміння між народами». Керували РАМС послідовно Валентина Терешкова, Елеонора Митрофанова, Фаріт Мухаметшін, Георгій Мурадов, Сергій Степашин (2013). Усі, за винятком Терешкової, високопосадовці, а Степашин ще й колишній директор ФСБ. Для всіх з них ця діяльність була побічною, чимось на кшталт суспільного навантаження.
У вересні 2015 року РАМС очолив Сергій В'ячеславович Калашніков, член ЛДПР, перший заступник голови Комітету Державної думи з економічної політики, промисловості, інноваційного розвитку та підприємництва. Судячи з того, що Калашніков (1951 р. н.) - дипломований психолог, який закінчив ЛДУ в 1975 р., з 1985 по 1988 рік обіймав посаду начальника відділу Міністерства оборонної промисловості СРСР, в 1988 р. закінчив Академію народного господарства, а в 1997-му – Дипломатичну академію МЗС, він має пряме відношення до спецслужб і готувався до закордонної діяльності.
Заступник президії РАМС – знайомий нам Георгій Мурадов.
Генеральний секретар РАМС - Володимир Михайлович Полозков, випускник (1982 р.) Інституту країн Азії та Африки МДУ (такого ж інкубатора співробітників спецслужб, як МДІМВ). Біографія Полозкова описана дуже скупо: «Починав трудовий шлях відповідальним секретарем радянських товариств дружби та культурних зв'язків з Іраном, Афганістаном та Туреччиною. Понад 30 років працював на різних посадах державної служби у сфері здійснення міжнародного співробітництва, у т. ч. каналами громадської дипломатії. Керував діяльністю радянських та російських культурно-просвітницьких установ в Афганістані, Шрі-Ланці, Узбекистані та Індії… Займався питаннями розвитку мережі російських центрів науки і культури за кордоном, підготовки відповідних міжурядових угод. За своєю діяльності активно взаємодіяв з російськими та зарубіжними НКО». Керівництво радянськими та російськими культурними установами за кордоном – це типове прикриття для співробітників спецслужб.
Видима частина діяльності РАМС, що знайшла свій відбиток її сторінці, обмежується проведенням різноманітних урочистих зустрічей із іноземцями і підписанням угод про співробітництво. Про невидиму можна лише здогадуватися, що зовсім неважко.
На сайті РАМС вказано 115 її членів, з яких близько 70 – «товариства дружби» з різними країнами, решта – найрізноманітніші та найкурйозніші російські організації – від Міжнародної академії народної дипломатії до Науково-дослідного інституту «Діалог авраамічних цивілізацій».
Зрозуміло, що всі ці «товариства дружби», як і за радянських часів, створені, керуються та фінансуються Москвою, а їхні іноземні члени – московські агенти.
Завдання РАМС описуються її сторінці зазвичай безглуздо: «Розвиток громадської дипломатії. Зміцнення дружніх зв'язків із народами зарубіжних країн та пошук нових форм співпраці із зарубіжною громадськістю. Сприяння всебічним обмінам у галузі культури, науки, освіти та спорту. Стимулювання вивчення та популяризації російської мови за кордоном. Координація діяльності громадських об'єднань, що входять до Асоціації. Всебічна підтримка та розвиток зв'язків із співвітчизниками за кордоном. Поширення історичних, філософських, науково-технічних, академічних і культурних ідей Росії там…» тощо. буд. Якщо й ведеться якась осмислена діяльність, лише по лінії спецслужб.