Шпигунський скандал на Кіпрі

Дмитро Хмельницький
Борис Демаш
Оновлено: на момент публікації статті про шпигунський скандал на Кіпрі за участю видвореного російського «журналіста в цивільному» Гасюка і російського «дипломата в цивільному» Дойникова ми не знали всіх деталей цієї історії.
Сьогодні нам стали відомі додаткові подробиці тих подій. На жаль, ми не можемо повідомити все, що дізналися, бо це може наразити на небезпеку джерело інформації.
Як з’ясувалося, офіцер ФСБ Даніл Дойников, який діє на території Республіки Кіпр під дипломатичним прикриттям і супроводжував Гасюка в момент арешту, працював під дипломатичним прикриттям не лише в Таджикистані, про що сказано в статті, а й в Афганістані та Йорданії. У всіх цих країнах Дойников виявляв особливий інтерес до певного роду об’єктів, пов’язаних з однією маленькою демократичною країною, і вів за ними стеження. Контррозвідка цієї маленької демократичної країни зафіксувала підвищений інтерес Дойникова до своїх об’єктів, особливо в Аммані, і ідентифікувала його як офіцера ФСБ.
З’явившись на Кіпрі, Дойников одразу потрапив під «опіку» спеціальних служб маленької демократичної країни, яка має свої об’єкти на острові. Дуже скоро з’ясувалося, що Дойников займається шпигунством разом з іншим російським шпигуном, який маскується під журналіста, — Гасюком. Разом вони вели стеження і збирали інформацію про цілу низку об’єктів і осіб на острові. Одним з об’єктів їхньої пильної уваги став будинок у Лімасолі, в якому, як стало відомо, мешкала родина високопосадовця з України. Коли місцевій владі та її партнерам із демократичних країн стало зрозуміло, що Гасюк і Дойников готуються до дій щодо членів родини українського посадовця, які матимуть для них найтрагічніші наслідки, було ухвалено рішення затримати і видворити Гасюка. Водночас родина українського посадовця залишила Кіпр і зараз перебуває в безпеці. Тут треба наголосити, що Гасюк стежив не лише за українською родиною. Кіпрська влада мала безліч приводів, щоб відправити його додому під конвоєм. Стеження і підготовка до нападу на українців, які знайшли на Кіпрі прихисток від російської агресії, були лише одним із головних мотивів арешту й видворення Гасюка, серед багатьох інших. Решту подробиць шпигунського скандалу за участю Гасюка і Дойникова ми опублікуємо, щойно це стане можливим.
П’ятого жовтня 2023 року на Кіпрі вибухнув дипломатичний скандал. Кореспондента «Российской газеты» Олександра Гасюка, який сидів у машині біля будинку в Нікосії, де він жив, заарештували офіцери поліції Кіпру. Журналіста вивели з машини, наділи кайданки і посадили в службовий автомобіль. Коли машина рушила, на її капот кинувся співробітник російського посольства, що опинився поруч, Дмитро Двойников (так його назвали в низці російських ЗМІ), і лежачи проїхав на ньому кілька десятків метрів, після чого його теж затримали.
Як з’ясувалося з повідомлення кіпрського телеканалу AlphaNews, посвідку на тимчасове проживання Гасюка анулювали ще у вересні «з міркувань безпеки» і запропонували йому залишити Кіпр. Звернення Гасюка і російського посольства з протестами до МЗС Кіпру результату не дали. За твердженням Гасюка, співробітники кіпрських спецслужб під час затримання пошкодили йому руку. Наступного дня Гасюка разом з родиною депортували через Дубай до Москви, а Дойникова просто відпустили.
Шостого жовтня посла Кіпру в Москві викликали до МЗС Росії, де йому заявили протест у зв’язку з «неприйнятними й провокаційними діями щодо акредитованого в Нікосії кореспондента „Российской газеты“ О. Г. Гасюка, а також співробітника посольства Росії Д. В. Дойникова під час виконання ним службових обов’язків». У повідомленні РИА «Новости» було зазначено, що службові завдання виконували обидва.
Найцікавіше в цих заявах — інформація про те, що Дойникова затримали під час виконання службових обов’язків. Виходить, що охорона Гасюка від кіпрської поліції і перешкоджання його арешту входили до службових обов’язків Дойникова. Що погано в’яжеться з офіційною роллю Гасюка як журналіста московської газети. Звичайні журналісти не працюють за кордоном під охороною співробітників посольств своєї країни від місцевої поліції та влади.
У жодних повідомленнях не зазначено, які саме службові обов’язки, що потребували таких екстравагантних і безглуздих дій Дойникова, виконував у той момент сам Гасюк. Але цілком очевидно, що виконував. І що до журналістської діяльності його дії стосунку не мали. Найімовірніше, він вів стеження за чимось або за кимось, а Дойников його прикривав. Усе це дає підстави припускати, що обидва — Гасюк і Дойников — належать до одного й того самого відомства, однієї з російських спецслужб (ФСБ, СЗР чи ГРУ), і виконували одне й те саме завдання.
Офіційна представниця МЗС Марія Захарова відреагувала на цю подію з притаманною їй екзальтацією: «Безцеремонне видворення з Республіки Кіпр кореспондента „Российской газеты“ О. Г. Гасюка, якому передувала організована спецслужбами операція з психологічного тиску на російського журналіста та його родину, що завершилася жорстоким побиттям представника ЗМІ з нанесенням каліцтв, стало черговою ланкою скоординованої кампанії „колективного Заходу“ з тотального придушення у своєму інформаційному просторі будь-яких джерел альтернативної інформації». Тобто, за версією Захарової, депортація Гасюка — частина кампанії «колективного Заходу» з придушення свободи думки і преси на Кіпрі.
«Российская газета» прокоментувала подію спокійніше: «У цій цілком дикій провокації, пов’язаній із силовим затриманням співробітниками місцевої поліції журналіста „Российской газеты“, кандидата наук і літератора Олександра Гасюка на колись безпечному й спокійному для росіян Кіпрі, простежується англосаксонський слід».
І справді, кіпрська преса повідомляє, що рішення про депортацію Гасюка ухвалили «після того, як кіпрська влада отримала сигнал від ЦРУ про те, що він бере участь у підозрілій діяльності та помічений у стеженні за об’єктами в Нікосії». З огляду на таку розбіжність поглядів на професійну діяльність Гасюка і Дойникова варто придивитися до біографій обох фігурантів.
Кореспондент «Российской газеты» Олександр Геннадійович Гасюк народився в липні 1981 року в місті Сходня під Москвою. «Неодноразово виїжджав у відрядження за редакційними завданнями до країн СНД, Європи, Латинської Америки, Азії, Близького Сходу. У 2010–2013 рр. власний кореспондент „РГ“ у США, у 2014–2019 рр. власний кореспондент „РГ“ у Греції. З 2020 р. працює в пулі міністра закордонних справ РФ. Лауреат Всеросійського конкурсу журналістів-міжнародників у номінації „Найкраще інтерв’ю з міжнародної проблематики“ (2012). Автор книжки „Віктор Бут. Справжня історія «Збройового барона»“ (2021)».
Дивним чином в інтернеті немає інформації про освіту Гасюка. У радянський час (як і нині в Росії) професія журналіста-міжнародника зазвичай була прикриттям для роботи співробітників спецслужб. Навчають їй, як і іншим професіям, пов’язаним з роботою за кордоном і контактами з іноземцями, як правило, у спеціалізованих закладах, що мають тісні зв’язки зі спецслужбами, — МДІМВ, факультетах журналістики й історії МДУ, Університеті дружби народів імені Патріса Лумумби тощо. Де навчався Гасюк, з’ясувати з відкритих джерел неможливо, але дисертацію на здобуття звання кандидата історичних наук він захистив в університеті імені Лумумби 2008 року. Тема — «Зовнішньополітична пропаганда СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни: 1939–1941 рр.». Актуальність теми в авторефераті пояснюється «необхідністю побудови ефективної системи інформаційного забезпечення зовнішньополітичного курсу нової Росії з урахуванням напрацювань радянського періоду».
Сталінська зовнішньополітична пропаганда була, як відомо, завжди гранично брехливою. Тому вивчення пропагандистських «напрацювань радянського періоду» з метою використати їх у нову епоху говорить саме за себе. Така тема цілком вписується в політику Путіна з відновлення радянського режиму і радянських методів пропаганди. Назви численних статей Гасюка в «Российской газете» підтверджують його професію типового пропагандиста-фальсифікатора. Ось кілька заголовків останніх місяців: «Кіпр, який приєднався до антиросійських санкцій, скотився в рейтингах конкурентоспроможності», «Оливкова олія стане розкішшю в Європі через зростання цін», «На Кіпрі відзначили День возз’єднання нових регіонів з Росією», «На Кіпрі стартували патріотичні акції напередодні Дня Перемоги».
У 2021 році Гасюк опублікував книжку про Віктора Бута, російського офіцера спецслужб, засудженого в США до 25 років за нелегальну торгівлю зброєю. Сенс і жанр цього твору очевидні з передмови: «У процесі роботи над книжкою стало зрозуміло, що справа Бута — це не лише історія про вигадані міфи та розкручений через „незалежні“ неурядові організації і ЗМІ образ зловісного російського „збройового барона“… Це пряме посягання на інтереси Росії та її громадян, чергова і, схоже, далеко не остання зверхність щодо нашої країни з боку США». Немає сумніву, що книжку, яка виправдовує злочини Бута, написано на замовлення російських спецслужб. І отримати таке замовлення могла лише близька до спецслужб людина.
Гасюк кілька років працював спецкором «Российской газеты» у США, і, треба думати, американська влада чудово розуміла, з ким має справу. Мабуть, і кіпрська розвідка спостерігала за ним досить давно, що підтверджують обставини його затримання та екстравагантна поведінка співробітника посольства Дойникова.
Даніл Вікторович (а не Дмитро, як ішлося в повідомленнях) Дойников народився в серпні 1980 року в Калінінграді. Точних даних про його освіту і професію знайти не вдалося, але аналіз сторінок його та його дружини в російській соцмережі «Одноклассники» дає змогу зробити висновок, що він належав до Прикордонної служби ФСБ РФ, зокрема, мабуть, до в/ч 9831 (Багратіоновський навчальний прикордонний загін). Його батько теж був офіцером прикордонних військ і служив в Афганістані.


Також Дойников додав до групи друзів під назвою «Сослуживцы» кількох людей, які проходили службу у в/ч 9831 (Багратіоновський навчальний прикордонний загін).

Серед друзів у групі «Коллеги» в Дойникова є людина на ім’я Ігор Авдонкін, який у 1970–1972 роках проходив службу у в/ч 60654 (Ельсталь (Олімпішесдорф), НДР). У графі «Про себе» зазначено, що він працював у посольстві Росії в Ботсвані. Відомо також, що він працював у посольстві РФ у Таджикистані.

Сам Дойников, судячи з фотографій на його сторінці, якийсь час перебував на службі в російському дипломатичному представництві в Таджикистані як співробітник посольства. Проте дружина Дойникова в коментарях у соцмережах називає свого чоловіка військовим.

На одній із фотографій Дойников одягнений у тактичну військову форму з плитоноскою, а також має бейдж, закритий у фоторедакторі, що може вказувати на його належність до військових формувань РФ за кордоном (наприклад, військовий аташе при посольстві).

Усе перелічене не дає підстав сумніватися в належності Даніла Вікторовича Дойникова до спецслужб Росії, найімовірніше до ФСБ.
Поведінка Дойникова під час затримання Гасюка на перший погляд видається абсурдною. Але, можливо, пролити світло на суть того, що сталося, може ситуація, описана в книжці колишнього офіцера КДБ Володимира Попова «Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ». Там ідеться про підготовку зустрічі в паризькому кафе офіцера КДБ Євгена Іванова (майбутнього генерал-лейтенанта КДБ) з Мар’єю Розановою, дружиною Андрія Синявського, героя знаменитого процесу 1966 року. Обидва вони емігрували з СРСР 1973 року:
«Офіцер резидентури КДБ, який працював під прикриттям консульського працівника, мав, крім контролю за ситуацією в приміщенні кафе, забезпечувати фізичну безпеку Іванова на випадок спроб французької влади заарештувати його під час розмови з Розановою, колишньою радянською громадянкою, яка тепер перебуває під заступництвом Франції. До обов’язків офіцера резидентури входило також негайно доставити Іванова до будівлі радянського посольства як у разі спроби його арешту, так і в разі небажаного розвитку ситуації. Для зв’язку з іншими членами оперативної групи радянського посольства, яка прикривала зустріч Іванова і Синявських, офіцера було забезпечено портативною рацією. До складу групи входив також оперативний водій резидентури».
Виходить, що Євген Іванов, який не мав дипломатичної недоторканності, перебував під захистом посольського чиновника, який мав у разі небезпеки прикрити його від поліції, посадити в машину з дипломатичними номерами і доставити до посольства. Якщо подібне завдання було й у Дойникова, то його скачки на капоті машини кіпрської поліції видаються щонайменше зрозумілими. Людина до кінця виконувала свій службовий обов’язок у безнадійній ситуації. Практично Олександр Матросов.
Описані події відбуваються 1976 року, але навряд чи тактика російських спецслужб сьогодні сильно відрізняється від тактики КДБ півстолітньої давнини. Те, що Гасюк із Дойниковим у момент затримання виконували якесь службове завдання, підтвердило і МЗС РФ. Можливо, інші члени оперативної групи, які не кидалися на капот автомобіля, просто залишилися непоміченими пресою.
У момент затримання Гасюка Дойников сидів у машині, припаркованій неподалік. На відео, яке зняла з балкона дружина Гасюка Анна і яке потрапило до преси, видно, як співробітники кіпрської поліції без жодних різких рухів виводять Гасюка з його машини і саджають у свою. При цьому один із них, розкинувши руки, тримає на відстані двох чоловіків, які намагаються підійти ближче до затриманого. Один із них — Дойников. Потім Дойников стає перед машиною і, коли вона починає рухатися, лягає на капот. Другий біжить поруч із машиною і намагається вхопитися за ручку дверей водія.
Малоймовірно, що завдання, яке виконували Гасюк із Дойниковим перед затриманням, яким би воно не було, мало стосунок до журналістики.
Депортація з Кіпру російського журналіста-шпигуна «з міркувань безпеки» — перший такий випадок за всю історію російсько-кіпрських відносин. І хочеться думати, що не останній.
Від початку війни Росії з Україною з країн ЄС видворили близько 200 російських дипломатів, а точніше розвідників, які працюють під дипломатичним прикриттям.
Контррозвідки різних країн зазвичай добре поінформовані про те, хто в російських дипломатичних представництвах «чисті» дипломати, а хто — співробітники спецслужб, які маскуються під дипломатів. У радянські часи останні становили приблизно 60% співробітників посольств і консульств. Зараз, мабуть, ще більше. А зі скороченням міжнародних зв’язків Росії з країнами Заходу після початку української війни діяльність російських посольств у них фактично повністю звелася до діяльності спецслужб. Причому цінність цієї діяльності в нових умовах значно зросла. Можна з великою часткою впевненості сказати, що видворення абсолютної більшості співробітників російських посольств із країн Євросоюзу ніяк не позначиться на власне дипломатичних і міжнародних контактах з Росією, і без того мінімальних. Але воно дуже ускладнить діяльність російських спецслужб із вербування агентів у політичних і ділових колах, здобування секретної інформації, промислового шпигунства та обходу санкцій.
За умов політичної та економічної ізоляції Росії її дипломатичні представництва в країнах ЄС функціонують насамперед як резидентури спецслужб, тож скорочення їхньої дипломатичної (читай — шпигунської) присутності до мінімуму видається цілком доцільним. Принаймні до закінчення російсько-української війни і створення в Росії політичного режиму, з яким можна мати справу.
Читайте також:



