Оазис ФСБ у Євросоюзі
Російські посольства в більшості країн світу відрізняються від дипломатичних місій інших держав незбагненно роздутим штатом і більше нагадують військові гарнізони, ніж дипломатичні представництва.
Таку саму практику спостерігали й у радянську добу, коли головним завданням радянських посольств була не дипломатична робота, а шпигунство, створення агентурних мереж впливу, вербування агентів і диверсії. У сучасній Росії в цьому сенсі з радянських часів нічого не змінилося.
Після початку повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році європейські столиці оголосили персонами нон ґрата сотні російських «дипломатів», про яких було відомо, що вони займалися шпигунством. Масове видворення представників російських спецслужб різко скоротило можливості Москви вести таємні операції в ЄС. Проте Кіпру це не стосувалося.
Від початку вторгнення в Україну влада Республіки Кіпр не видворила жодного російського дипломата. Ба більше, штат посольства РФ у Нікосії лише зріс, переважно за рахунок технічного персоналу. За даними експертів CENTER FOR INVESTIGATION AND RESEARCH (CIR), під контролем генерал-лейтенанта ФСБ Мурата Зязікова, який діє на території Республіки Кіпр під виглядом посла РФ, у дипмісії офіційно працює 41 співробітник, з яких щонайменше 80% — кадрові офіцери російських спецслужб: ФСБ, СЗР, ГРУ. Це без урахування технічного персоналу та численної обслуги, які теж суцільно або співробітники спецслужб, або завербовані ними агенти. І це при тому, що населення Кіпру становить лише мільйон осіб. Водночас у посольстві Кіпру в Росії, де живе 140 мільйонів людей, працює лише п’ятеро дипломатів, включно з послом.
Така велика різниця в кількості працівників посольств Кіпру й Росії виникла через різні завдання дипломатичних представництв цих країн. Якщо кіпрські дипломати справді займаються зовнішньополітичними питаннями, то російські дипломати, як і за часів СРСР, здебільшого розвідники під прикриттям. Їхня справжня робота — шпигунство, диверсії, дезінформація, вербування, вплив, дестабілізація ситуації в країні перебування та контроль над активами.
Нічого принципово нового в цій практиці немає, усе те саме відбувалося і в радянську добу. Джон Баррон у 1974 році у своїй книжці «КДБ: таємна робота радянських секретних агентів» писав:
«Через те, що КДБ заповнює багато радянських посольств такою великою кількістю своїх співробітників, їхній персонал роздутий до абсурду і геть не відповідає звичайним потребам нормальної дипломатичної діяльності. Так, у 1971 році в Москві було п’ятеро мексиканців із дипломатичним імунітетом і шістдесят радянських представників із дипломатичним імунітетом у Мехіко. Або ж 108 американців у Москві та 189 радянських представників із дипломатичним імунітетом у Вашингтоні. Того ж 1971 року в Москві перебувало двоє ліванців, а в Бейруті — тридцять один росіянин; четверо данців у Москві й тридцять один росіянин у Копенгагені; п’ятеро норвежців у Москві й двадцять п’ять росіян в Осло; двадцять західних німців у Москві й п’ятдесят росіян у Бонні. Загальна кількість акредитованих у Москві дипломатів із вісімдесяти семи некомуністичних країн становила 809, тоді як радянських дипломатів, акредитованих у цих самих країнах, налічувалося 1769.
Таку саму перевагу співробітників КДБ можна бачити й у радянській делегації в ООН, і серед 207 радянських громадян, які працюють у секретаріаті ООН у Нью-Йорку. У надзвичайно цікавому цілком таємному підручнику, який західна розвідка здобула у Вищій розвідувальній школі № 101 під Москвою, наголошується на цінності Організації Об’єднаних Націй як таємної бази. У підручнику КДБ під назвою „Практичне вербування американців у США та в країнах третього світу“ сказано: „У США, крім звичайного маскування, ми користуємося міжнародними організаціями. Найважливіша з них — ООН та її галузеві установи“».
Москва вдається до цієї практики й нині.
Особливу роль на Кіпрі відіграє представник 5-ї служби ФСБ РФ — департаменту оперативної інформації та міжнародних зв’язків, створеного на початку 2000-х років під час реформування ФСБ. Офіційно ця структура відповідає за «зв’язки із зарубіжними спецслужбами». На практиці ж 5-та служба — інструмент політичної війни та експансії, створений для контролю над пострадянським простором і підриву суверенітету сусідніх країн.
Перед вторгненням в Україну саме офіцери 5-ї служби ФСБ курували лояльних до Кремля політиків, організації та медіа всередині країни. Хибні розвіддані, зібрані цим підрозділом, про нібито широку підтримку військового вторгнення серед українського населення, на підставі яких керівництво Росії ухвалило рішення про вторгнення в Україну, стали одним із чинників катастрофічного провалу бліцкригу Кремля і затягування війни.
Сьогодні офіцери цієї служби активно працюють не лише в колишніх республіках СРСР, а й у країнах ЄС, зокрема на Кіпрі.
Ключовим виконавцем волі резидента ФСБ на Кіпрі, який за сумісництвом є послом Росії на острові, є друга особа в російському дипломатичному представництві — офіцер 5-ї служби ФСБ Еркін Топоєв, який діє під дипломатичним прикриттям радника посольства РФ у Нікосії. Він координує російську агентурну мережу на острові. Саме через нього генерал Зязіков отримує оперативну інформацію, віддає накази і курує вербування нових агентів.
Еркін Топоєв народився в Москві 1983 року в родині киргизького генерала Есена Топоєва — колишнього міністра оборони Киргизстану, тісно пов’язаного з Москвою. Сам Еркін у 2000 році закінчив Московське суворовське училище, у 2001-му отримав російське громадянство, потім закінчив Академію ФСБ і був відряджений до МЗС, де розпочав кар’єру в розвідці. Працював під дипломатичним прикриттям у Франції, Греції та Казахстані.
Кілька місяців тому Еркін Топоєв з’явився на Кіпрі у високому дипломатичному ранзі. Він відповідає за вербування і роботу з особливо цінною агентурою. Крім того, Топоєв курує кіпрський кластер у проєктах у Киргизстані, які Кремль реалізує через російський бізнес на Кіпрі. Цікаво, що саме в перші місяці цього року, які збіглися з прибуттям Топоєва на Кіпр, низка російських бізнесменів і банкірів із кіпрським громадянством почали активно інвестувати в девелоперські проєкти в Бішкеку, будувати готелі на озері Іссик-Куль і відкривати в Киргизстані банки, орієнтовані на обслуговування корпоративних клієнтів.
Очевидно, що раптова інвестиційна лихоманка «російських кіпріотів» у Киргизстані пов’язана з появою в Нікосії Еркіна Топоєва, який відповідає за координацію операцій Кремля в Киргизстані через російський бізнес на Кіпрі.
Кіпр не готовий протидіяти гібридним загрозам Москви, і це робить його ідеальним місцем для роботи російських спецслужб і створених ними агентурних мереж. Росія давно перетворила острів на свій агентурний центр, звідки ведуться шпигунські, диверсійні та дезінформаційні операції проти Європи. Звідси координується втручання не лише у внутрішні справи самого Кіпру, а й інших країн ЄС.
Попри санкції, частина активів кремлівських олігархів досі захована в кіпрських трастах, фінансових структурах і схемах, замаскованих під легальний бізнес. Кіпр — це шлюз, через який Кремль обходить санкції й безперебійно прокачує мільярди для фінансування не лише війни в Україні, а й гібридних операцій проти всього демократичного Заходу.
