Першою міжнародною «суспільною» асоціацією, створеною за доби Путіна, стала ВАРП – Всесвітня асоціація російської преси. Директор ФСБ Путін був у березні 1999 р. призначений секретарем Ради безпеки Російської Федерації, а в червні в Москві та Сочі пройшов Перший Всесвітній конгрес російської преси, на якому було оголошено про створення Всесвітньої асоціації російської преси. Як сказано на сайті ВАРП: «Цей форум став першою в історії зустріччю головних редакторів, видавців та провідних журналістів російськомовних ЗМІ із 48 країн світу. Конгресу передував копіткий збір унікальних даних про російські ЗМІ у всіх куточках земної кулі». Які саме служби займалися збором даних про російських журналістів та видавців, легко здогадатися.
Офіційно ВАРП називається: «відкрита міжнародна неурядова організація друкованих та електронних засобів масової інформації, агентств, видавництв, редакцій, телевізійних і радіопрограм, і навіть інших легальних виробників і розповсюджувачів всіх видів масової інформації російською».
Президентом ВАРП став (і перебуває досі) Віталій Ігнатенко, тоді генеральний директор ІТАР-ТАРС, заступник голови Уряду РФ при Чорномирдіні, за радянських часів (з 1972 по 1986 р.) – заступник завідувача Відділом зовнішньополітичної пропаганди ЦК КПРС (фактично окремої спецслужби), а до 1991 року – керівник пресслужби Президента СРСР Горбачова.
Агентство ІТАР-ТАРС, як і ТАРС за радянських часів, традиційно служило прикриттям для роботи спецслужб, тож сумніватися у причетності до них Ігнатенку не доводиться.
Контроль над пресою був від початку головним завданням путінського уряду, отже цілі, поставлені перед цією «неурядової організацією», від початку були цілком зрозумілі: скуповування закордонних російських видань, підкуп і вербування журналістів і видавців, перетворення російської преси за кордоном інструмент пропаганди російського режиму.
Саме так слід розуміти офіційну декларацію ВАРП, що викладає її основні завдання: «сприяння організації журналістської спільноти для вільного та об'єктивного висвітлення подій у Росії та за кордоном, життя співвітчизників та всіх носіїв російської мови; …зміцнення зв'язків, здійснення обмінів творчим та професійним досвідом роботи журналістів зарубіжних російських видань; …виявлення серед російських зарубіжних діаспор обдарованої молоді та підтримка її освіти у сфері журналістики…; підтримка культурних і гуманітарних зв'язків російських (російськомовних) зарубіжних діаспор з Росією, збереження в їхньому середовищі кращих традицій народів Росії та інших країн, які розділили з нею історичний шлях».
З 1999 року конгреси ВАРП проводилися 21 раз у різних країнах світу.
У перші роки ця витівка виглядала відносно безневинно, тільки впадала в око беззмістовність конгресів. Один із авторів цієї книги спостерігав проведення VI Всесвітнього конгресу ВАРП у Берліні у 2002 році:
«Читаючи програму, неможливо зрозуміти, що взагалі організаторів хвилювало і заради чого все було затіяно. На перший день були заплановані вітальні виступи керівництва конгресу, а також російських та німецьких офіційних осіб, екскурсія до Рейхстагу, екскурсія на телерадіостанцію SFB, увечері – урочистий прийом. У проміжках – обід та вечеря. На «роботу конгресу» було виділено цілу годину – від 13.45 до 14.45.
У другий день пленарним засіданням було відведено дві години – з 10.00 до 12.00. З перервою на відкриття виставки «Білорусія сьогодні», що відбулося об 11.00. Після обіду мав місце виїзд у Трептів-парк з покладанням вінків до пам'ятника Воїну-визволителю і дивною процедурою, позначеною в програмі як «Тост солдатської пам'яті». Увечері – «Бал 35 прапорів в „Асторії“». Так, ще в день напередодні відкриття була екскурсія Берліном, урочистий банкет і конкурс «Ми шукаємо таланти». Все.
Я намагався дізнатися у знайомих, які отримали честь потрапити на конгрес, що саме відбувалося в ті три години, які були відведені на роботу. Виявилось, що нічого. Загалом НІЧОГО не обговорювалося. Відбулися перевибори керівництва та подання окремих учасників. Виявилося, що задля того, щоб просто «відтягнутися» за казенний рахунок, понад двісті людей з'їхалися з усього світу до Берліна. Взагалі всякі міжнародні конференції та конгреси дають своїм учасникам можливість змінити обстановку та відпочити. Але не настільки ж!».
Як писала тоді учасниця конгресу, головний редактор найстарішої зарубіжної антирадянської газети, паризької «Російської думки» Ірина Кривова: «Раніше ми побоювалися, що нас вербуватимуть, контролюватимуть, вказуватимуть чи гнуть через наші видання, що виходять за межами Росії, свою промосковську лінію. Виявилося, проте, що зовсім не це потрібно сьогодні Москві від російських видань за кордоном. Нас, мабуть, просто використовують для масовки, а під «дахом» Всесвітньої асоціації російської преси напевно комусь капають гроші з російського бюджету, хтось надсилає в міністерські кабінети полум'яні звіти про проведену роботу, а деякі зарубіжні видання, що тісняться на одному читацькому ринку, як цього разу «Русская Германия» і «Европа-экспресс», вирішують питання конкурентної боротьби. Нам, чесно кажучи, від цього ні гаряче ні холодно».
Зрозуміло, що основну роботу з учасниками конгресів проводили в кулуарах. Вже в 2003 році «Російська думка» була куплена російським олігархом Євтушенковым і перетворена з оплоту дисидентського руху на кремлівський пропагандистський журнал. 2006-го безцінні архіви «Російської думки» було вивезено до Москви. Сьогодні паризька «Російська думка» – партнер Росспівробітництва та «Фонду підтримки та захисту прав співвітчизників, які проживають за кордоном».
XXI конгрес відбувся у 2019 році в Туреччині, в ньому взяли участь представники більш ніж 300 ЗМІ із 53 країн. Наразі кількість пропутинських та антидемократичних російськомовних органів преси за межами Росії у багато разів перевищує кількість незалежних та демократичних, тобто антипутинських.
У 2014 році за ВАРП було створено Фонд співпраці з російськомовною зарубіжною пресою. Головою опікунської ради фонду було призначено тодішнього голову Держдуми та майбутнього директора Служби зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна.
На Кіпрі є щонайменше два члени ВАРП: Наталія Кардаш, голова видавництва «Вісник Кіпру», та Андрій Авсітідійський, видавець прокремлівського тижневика «Європа-Кіпр», що відколовся від «Вісника Кіпру».