top of page

Реформи Горбачова, очевидною метою яких з 1989 р. була демократизація СРСР і фактичне усунення від влади КПРС, різко змінили й роль органів держбезпеки. Скасування у вересні 1989 р. статей КК РСФРР, що карали за антирадянщину (70 і 190-прим.), позбавило КДБ можливості тероризувати населення, а населення — страху перед КДБ. Протягом року після цього влада КПРС звелася нанівець, а Радянський Союз почав розсипатися. Остаточну крапку в його існуванні поставила 8 грудня 1991 р. угода про припинення діяльності СРСР (Біловезька угода), підписана главами трьох республік — Росії, України та Білорусі.

Ситуація для КДБ склалася катастрофічна. На місці соціалістичного табору і СРСР після 1991 року з’явилися дуже різні держави. Деякі стали повністю демократичними, і колишні служби безпеки в них ліквідували. В інших утворилися середньовічні феодальні деспотії. У третіх державах виникли проміжні режими зі зміною ідеології, але зі збереженням колишньої структури держбезпеки та її цілей. В останні роки й місяці існування СРСР КДБ дбав про те, щоб узяти під захист і перейняти агентурні кадри колишніх соціалістичних країн і колишніх радянських республік.

Принципових планів ліквідації системи держбезпеки та люстрації її кадрів у Горбачова не було. Усю систему зберегли, але реформували. Спочатку її очолювали люди, близькі до Горбачова, наприклад Вадим Бакатін, який до цього був міністром внутрішніх справ. Бакатіна призначили головою КДБ після серпневого путчу 1991 року, серед керівників якого був тодішній голова КДБ СРСР Володимир Крючков. Вадим Бакатін розпочав реорганізацію КДБ. Головними її принципами були:

1. Дезінтеграція. Подрібнення КДБ на низку самостійних відомств, які врівноважували б одне одного і конкурували б одне з одним.

2. Децентралізація. Надання повної самостійності органам безпеки союзних республік СРСР.

3. Деідеологізація.

4. Головна мета — боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

5. Відкритість, наскільки можливо.

У жовтні 1991 року КДБ перейменували на Міжреспубліканську службу безпеки СРСР. З її підпорядкування вивели війська спецпризначення, охорону уряду (майбутня ФСО), урядовий зв’язок (майбутнє ФАПСІ, нині знову у складі ФСБ), зовнішню розвідку (майбутня СЗР), Прикордонні війська.

Після розпаду СРСР, у січні 1993 р., виникло Міністерство безпеки Росії (на базі Агентства федеральної безпеки Росії, наступника КДБ РСФРР, і Міжреспубліканської служби безпеки СРСР).

У 1993 р. Міністерство безпеки перейменували на Федеральну службу контррозвідки Росії (ФСК). До її складу увійшли всі колишні структури Міністерства безпеки, крім Прикордонних військ (вони стали самостійною службою — Федеральною прикордонною службою Російської Федерації). У 1995 році ФСК перейменували на ФСБ без жодних змін структури. У 90-ті роки в органах держбезпеки панувала розгубленість. Зникли дві головні цілі її існування:

1. Ідеологічний терор після скасування 1989 р. «антирадянських» статей Кримінального кодексу став неможливим: органи більше не могли контролювати громадське і політичне життя суспільства.

2. Підривна та розвідувальна робота проти західного світу втратила сенс, бо Росія стала (на короткий час) демократичною з повним набором громадянських свобод, а західні демократичні країни з ворогів перетворилися на союзників, партнерів та інвесторів.

Путін, прийшовши до влади 1999 р., почав крок за кроком відновлювати радянські порядки. Знову з’явилися закони, що карають за антиурядові виступи та висловлювання, а також за «хибні» тлумачення радянської та російської історії.

Підривну та розвідувальну роботу проти Заходу почали проводити навіть у набагато більших масштабах, ніж у радянський час. Тим паче що умови для неї склалися виключно сприятливі. Її значно полегшили ліквідація залізної завіси та виникнення багатомільйонної російсько-радянської еміграції в усіх країнах світу. Колись, у 20–30-ті роки, радянська розвідка (ІНО ОДПУ) почувалася як риба у воді, вербуючи агентів серед білої еміграції в Європі. Вербувати агентів у нинішньому середовищі ФСБ було ще легше. По-перше, тому що радянська еміграція у світі сьогодні приблизно вдесятеро більша кількісно, ніж двомільйонна російська еміграція 20-х років. По-друге, тому що самі емігранти — люди, виховані в СРСР. Відповідно, порівняно з радянськими часами значно зросли можливості для проникнення агентів російських спецслужб у політичні, ділові, фінансові та наукові кола демократичного світу. А завдання російська держбезпека путінського часу розв’язує ті самі.

За час правління Путіна величезного значення набули філії держбезпеки, що працюють з різними групами емігрантів за кордоном під виглядом громадських організацій, наприклад, фонд «Русский мир» під керівництвом онука Молотова В’ячеслава Ніконова. Москва створила в різних країнах світу величезну кількість агентур впливу — квазігромадських правозахисних, наукових, літературних і спортивних організацій під керівництвом ФСБ та її відгалужень. Про них ітиметься в наступній частині.

Чисельність ФСБ за Путіна — приблизно 350 000 осіб (точні дані засекречені). З них 66 200 військовослужбовців, зокрема 8000 спецназу ФСБ («Альфа», «Вимпел» тощо). Плюс Прикордонна служба ФСБ — 160–220 тисяч. Директор ФСБ — Олександр Бортников. Зовнішньою розвідкою в РФ займаються паралельно одна одній ФСБ, СЗР (Служба зовнішньої розвідки, колишнє Перше головне управління КДБ) і ГРУ (військова розвідка).

У 2016 р. створили Федеральну службу військ національної гвардії (Росгвардію). Чисельність — 340 тис. осіб. Директор — генерал армії Віктор Золотов, дуже близька до Путіна людина. Росгвардія підпорядковується Путіну, її головне завдання — боротьба з політичними протестами. Можна припустити, що саме Росгвардія — головна силова опора Путіна і конкурент ФСБ.

Правління Путіна призвело до різкого посилення державної ролі спецслужб. У радянські часи КДБ підпорядковувався і повністю контролювався Політбюро ЦК КПРС. За Путіна ФСБ перетворилася на його особисте відомство і набула величезного значення. Фактично Путін за допомогою ФСБ контролює всі державні структури і суспільство — бізнес, економіку, культуру. При цьому сама ФСБ опинилася поза будь-яким державним контролем. На всі важливі державні посади призначають «колишніх» офіцерів ФСБ, зокрема на посади міністрів. На всіх великих підприємствах, у банках, наукових установах, архівах другі (а то й перші) посади обіймають люди з ФСБ.

В університетах знову, як і в радянські часи, з’явилися спеціальні відділи безпеки, які контролюють міжнародну наукову діяльність. Усі доповіді на міжнародних конференціях мають проходити цензурну перевірку перед відправленням тощо. Дуже сильно збільшилася кількість вищих шкіл, які готують співробітників спецслужб. Насамперед це, як і раніше, Академія ФСБ (включно з Інститутом криптографії), МДІМВ, МДУ (факультети журналістики та історичний), Російський університет дружби народів імені Патріса Лумумби (РУДН), а також безліч інших установ.

bottom of page