Мережа державних організацій, відповідальних за роботу з іноземними «співвітчизниками», включає ще одну московську установу з трагічною історією.
Все почалося досить невинно. У 1990 році в Москві було організовано виставку видавництвом «YMCA-Press», найстарішим антирадянським російським видавництвом у Парижі. Це стало знаком раптового настання ідеологічної свободи. У 1991 році, з благословення директора видавництва Микити Струве, виставка перетворилася на «Русский путь» («Російський шлях»), спільний проєкт з «YMCA-Press», метою якого було організувати читальні зали видавництва в різних містах Росії.
Новий етап розпочався у 1995 році. У Москві відкрилися бібліотека та архів «Російська діаспора». Її засновниками стали паризьке російське видавництво «YMCA-Press», Російський громадський фонд Олександра Солженіцина та Уряд міста Москви. Слід припустити, що з цього моменту діяльність організації перейшла під ідеологічний контроль Уряду міста Москви. У 2005 році було відкрито нову будівлю для бібліотеки та фонду, побудовану Урядом міста Москви. У 2009 році рішенням Уряду міста Москви бібліотеку та фонд було перейменовано на «Будинок російської діаспори Олександра Солженіцина». У 2015 році Путін на 5-му Всесвітньому конгресі співвітчизників оголосив про початок будівництва Музею російської діаспори, який відкрився у 2019 році.
Як зазначено на веб-сайті організації, «Будинок російської діаспори систематично здійснює проекти інформаційного та культурного співробітництва з міжнародними неурядовими організаціями та фондами, російськими культурними центрами в країнах ближнього та далекого зарубіжжя, організаціями співвітчизників за кордоном, нащадків російських емігрантів та дослідницькими центрами, що спеціалізуються на славістичних та російських дослідженнях. У сфері культурно-освітніх проектів, вивчення та збереження спадщини російської еміграції, популяризації російської культури за кордоном нашими партнерами є Міністерство закордонних справ, Міністерство культури, Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, що проживають за кордоном, та міжнародного гуманітарного співробітництва (Россотрудничество), Міжнародна рада російських співвітчизників. У своїй роботі зі збереження та розширення авторитету російської мови у світі Будинок тісно співпрацює з Міжнародною асоціацією викладачів російської мови та літератури, національними асоціаціями вчених-русистів та навчальними закладами зарубіжних країн».
Іншими словами, коли режим Путіна трансформувався в репресивну диктатуру, бібліотека антирадянської літератури перетворилася на ідеологічну установу, дуже схожу на радянський тип, що імітує культурну та академічну діяльність, одночасно співпрацюючи з російськими службами безпеки та іншими впливовими структурами.
Директор Будинку Віктор Москвін — колишній заступник директора Бібліотеки іноземної літератури в Москві, який очолював процес трансформації з самого початку, — окрім інших своїх посад, є членом Урядової комісії у справах співвітчизників, що проживають за кордоном, членом Громадської ради при Росспівробітництві, членом Ради Московського обласного відділення Імператорського православного палестинського товариства та членом Ради Російського історичного товариства.
Вище вже обговорювалися Урядова комісія у справах співвітчизників та Росспівробітництво. Імператорське православне палестинське товариство (про яке буде детально розказано нижче) – це псевдонаукова організація, ще один фронт для спецслужб, яка діє за кордоном і очолює її Сергій Степашин, колишній прем'єр-міністр Росії та колишній директор ФСБ.
Російське історичне товариство, засноване у 2012 році, також є псевдонауковою та псевдогромадською організацією, головним завданням якої є фальсифікація історії та розробка нових «путінських» підручників з історії. Його очолює Сергій Наришкін, директор Служби зовнішньої розвідки.