Десь до 2021 чи 2022 року на сайті фонду «Русский мир» можна було знайти список організацій та персон, афілійованих із фондом. Потім ця інформація із сайту зникла, тож судити про нинішній стан справ неможливо. Вчинок розумний: публікація списку агентів «Російського світу» може за умов воєнного часу поставити їх під удар.
У тодішньому списку було 34 найменування організацій та імен окремих персон. Можна з упевненістю стверджувати, що всі вони користувалися підтримкою «Русского мира». І, напевно, продовжують користуватися, незважаючи на те, що фонд знаходиться під санкціями Євросоюзу. У такому списку для Німеччини було 278 пунктів. На Кіпрі частка мігрантів з СРСР/Росії в населенні разів у 35 більше, ніж у Німеччині (у Німеччині приблизно 3-4 мільйони мігрантів з СРСР/Росії, на Кіпрі - 100-120 тисяч при загальному населенні, відповідно, 90 мільйонів і один мільйон), так що концентрація клієнтів «Російського світу» на Кіпрі виявляється у багато разів більшою, ніж у Німеччині. Втім, список явно неповний та неточний (окремі організації повторюються).
Партнерів «Російського світу» на Кіпрі можна поділити на кілька функціональних груп: російські державні установи, російська преса, громадські організації, науково-освітні центри, церковні установи, російські школи, персони. Така ж картина спостерігається і в усіх інших країнах. Ця класифікація охоплює усі сторони життя мігрантів, яких намагається взяти під контроль Москва.
Державних відомств у списку два: Посольство РФ у Нікосії та Російський центр науки і культури (РЦНК) у Нікосії. Про обох уже йшлося вище. Судячи з того, що директором РЦНК вказано Романа Вавілова, інформація застаріла, до 2014 року.
Засобів масової інформації сім.
Тижневик «Європа-Кіпр» (Лімасол), що відколовся свого часу від «Вісника Кіпру». Його головний редактор Андрій Авситидійський, член Всесвітньої асоціації російської преси. Свого часу Авсітідійський отримав нагороду з рук голови опікунської ради фонду ВАРП Сергія Наришкіна.
***
Далі йде журнал «Острів Афродіти». Головний редактор – Світлана Переможська, кандидат філологічних наук. Перший номер вийшов 1994 року. Видавався компанією YIANEL LIMITED, яка значиться наступною у списку.
Видавництво YIANEL, створене 1994 р., розпочало з випуску журналу «Острів Афродіти», потім спеціалізувалося на виданні книг на тему «Православна культура Кіпру», переважно за авторством Світлани Победимської. З 2019 року видавництво почало займатися виробництвом документальних фільмів про Кіпр. Директор видавництва – Борис Сергійович Победимський народився 13.10.1947 у Москві. Він лікар із дуже цікавою біографією. Після закінчення ординатури він, як сказано у брошурі Координаційної ради 2019 року, «взяв участь у наданні міжнародної допомоги в країнах Африки». З інтерв'ю подружжя 2014 року відомо, що обидва вони з сімей військовослужбовців і 1978 р. працювали в Ефіопії.
З 1989 Победимський працював лікарем посольства СРСР, а потім Росії на Кіпрі. 1993 року співпрацював з кіпрським журналом російською мовою «Я». Очолює видавництво YIANEL із 2005 року. 2009 року був удостоєний ордена Святого Димитрія Солунського IV ступеня (мабуть, це орден Української православної церкви Московського патріархату). У згаданому інтерв'ю є туманна фраза Світлани Победимської: «...на Кіпр ми приїхали у відрядження 1989 року. А потім стався розвал Радянського Союзу. У цей період ми працювали у Конгресі журналістів, асоційованому члені Департаменту інформації ООН. Редагували та готували до друку книгу Лева Суханова «Разом з Єльциним», яка стала однією з перших публікацій про Єльцин. Потім ми продовжили видавничу діяльність уже у журналі «Острів Афродіти».
Книга Лева Суханова «Три роки з Єльциним. Записки першого помічника» було видано 1992 р. у Вільнюсі у видавництві «Вага». Зрозуміти з усього цього, чим реально займалося на початку 90-х подружжя Переможських, неможливо, але очевидно, що це якась навколодипломатична діяльність.
У 2009 р. Світлану Победимську удостоєно Почесної медалі Української православної церкви Московського патріархату «за вагомий внесок у вивчення православної культури». А у 2012 році «за багаторічну просвітницьку діяльність, спрямовану на відродження християнських цінностей та популяризацію церковно-історичної спадщини» вона була нагороджена Міжнародною академією рейтингових технологій та соціології «Золота Фортуна» орденом Святої Анни ІІІ ступеня». Ця академія – одна з безлічі шарлатанських організацій, створених у 90-х роках на пострадянському просторі, які займалися торгівлею саморобними нагородами. Біографія Победимського не залишає сумнівів у його давній співпраці зі спецслужбами. Його кіпрське видавництво явно від початку не мало комерційного сенсу. В інтерв'ю 2014 року Борис Победимський згадує, що всі їхні проекти некомерційні, «у їхньому здійсненні фінансово беруть участь спонсори». Джерела фінансування видавництва, окрім фонду «Русский мир», невідомі. Видавництво, швидше за все, є прикриттям для якоїсь іншої діяльності. Такі фірми-прикриття були звичайною практикою для впровадження радянських розвідників нелегалів у закордонне життя. Але Переможські начебто не нелегали, вони, швидше за все, мають свої імена, та й саме видавництво не замасковано під комерційну фірму.
***
Наступним у списку є видавничий дім Cyprus Advertiser Ltd. (Limassol). Це юридична назва видавництва «Вісник Кіпру», що належить Ігорю Носонову та Наталії Кардаш. Про їхню діяльність та тісні зв'язки з російським посольством та спецслужбами розповідалося вище.
***
Наступний орган преси у списку – інтернет-портал російської громади Кіпру Russian Cyprus News. Керівник – Роман Старикович. Народився у 1973 році в Смоленську, з 1994 року – житель Кіпру, випускник Державної академії управління 2000 року та Почесний консул Республіки Казахстан на Кіпрі з 2010 року, бізнесмен з масою компаній і, як він сам обмовився в інтерв'ю 2019 р., «позаштатний співробітник». Який він має відношення до журналістики і чим реально займається – незрозуміло.
***
Власник радіостанції «Російська хвиля» в Лімасолі (згодом перейменованого в «Російське Радіо») - Олексій Волобоєв, бізнесмен і перший президент створеної спецслужбами на Кіпрі в 2017 році фальшивої російської партії «Я - громадянин» - «Его про Політіс» (ЕОП). Про історію партії, її створення та розпуск розповідалося вище. Останнього у списку «Російського світу» ЗМІ – «Російської інформаційної служби» – більше не існує.
***
До списку «дружніх Росії» кіпрської російської преси треба додати ще кілька ЗМІ, не згаданих «Російським світом», але тісно пов'язаних із російською владою.
Портал Cyprus Butterfly, третє за популярністю російськомовне онлайн-видання Кіпру – інформаційний спонсор Посольства РФ. За неофіційними даними, за ним стоїть депутат Держдуми, заступник голови Комітету Держдуми з оборони полковник МВС Юрій Швиткін.
***
Ще одне не згадане «Російським світом» видавництво RUCYCOM LTD було зареєстроване в Лімасолі 2005-го, закрите 2022 року. Воно випускало журнал «Кіпрський щоквартальний огляд» та газету «CypRus Комерсант». Причому перший номер журналу вийшов у Москві 2003 року. 2004-го журнал був зареєстрований у Міністерстві РФ у справах друку, а 2006 року нагороджений дипломом уряду Москви «за творчий внесок у розвиток багатосторонніх зв'язків із співвітчизниками за кордоном». Тобто створювалися ці органи друку як російські.
Судячи з спогадів кіпрських старожилів, газета CypRus Комерсант виходила всього кілька разів. «Кіпрський щоквартальний огляд» виходив років зо три і був примітивним пропагандистським виданням.
Як сказано у брошурі Координаційної ради 2013 року, журнал «Кіпрський щоквартальний огляд» веде свою історію від журналів «Корсар» та RuCyMagazine, що видавалися на Кіпрі у 90-ті роки. Знайти про них згадки в інтернеті не вдалось. Газета CypRus Комерсант була додатком до журналу, і обидва вони видавалися і поширювалися одночасно в Москві та Нікосії. Завдання видань сформульована в брошурі як «взаємодія з Посольством РФ, провідними російськими компаніями, що працюють на Кіпрі, з організаціями російських співвітчизників на острові з популяризації російської духовності та культури, російської мови, зі згуртування російськомовної спільноти та відстоювання законних інтересів». Це все в чистому вигляді лексика та завдання спецслужб і ніяк не завдання нормальних органів преси. Що підтверджується і дуже виразною біографією голови компанії та головного редактора Владислава Андрійовича Дробкова.
Він випускник факультету міжнародної журналістики МДІМВ 1972 року. Двадцять три роки працював у газеті «Правда», доріс до заступника головного редактора. Був власним кореспондентом «Правди» в Афінах, Брюсселі та Вашингтоні. Це класичний життєвий шлях радянського розвідника під журналістським прикриттям. Інших варіантів тут немає.
Та й самі його кіпрські видання цілком очевидно не мали жодного комерційного змісту. Незрозуміло, яку групу читачів вони були розраховані (якщо були) і яким чином фінансувалися. Швидше за все, вони служили прикриттям для якихось інших, набагато серйозніших операцій. Видавництво було закрите, але Дробков живе на Кіпрі і навряд чи змінив професію.
У 2015 році Дробков зареєстрував компанію VD. OBOZRENIE LIMITED, ліквідовану у 2021 році.
2014 року в Москві пройшов Другий Міжнародний форум зарубіжних ЗМІ. Як повідомлялося на сайті Фонду захисту і підтримки прав співвітчизників (Правфонду): «Владислав Дробков – видавець і головний редактор «Кіпрського щоквартального огляду» – нагадав присутнім фразу одного мудреця: «Та країна, яка не годує свою армію, – годує чужу», що застосовно і до взаємовідносин метрополії та російськомовних закордонних ЗМІ. Росії треба працювати зі своїми однодумцями, допомагати інформаційно та матеріально тим, хто живе та працює за кордоном, адже йде відверта війна проти Росії, а журналісти, як завжди, на передньому краї».
Інакше кажучи, зарубіжна російська преса сприймається як частини російської армії, занедбані в тил ворога. Це дуже відверто виражена логіка КДБ та його наступників.
***
Серед семи назв громадських організацій тричі повторюється «Російський центр НКО »Російський дім на Кіпрі«» в Лімасолі, директор Роман Вавілов. Про «Російський будинок» у Лімасолі та Романа Вавілова, колишнього співробітника Посольства Росії на Кіпрі та за всіма ознаками – співробітника спецслужб, мова вже йшла вище. «Російський дім на Кіпрі» раптово виник з нізвідки нібито як незалежна громадська організація, а потім зненацька зник разом з Вавіловим. Мабуть, у рамках проведення якихось операцій.
Про Асоціацію російських бізнесменів на Кіпрі Юрія П'яних теж розповідалося раніше. Як і Вавілов, П'яних – колишній радник радянського, а потім російського посольства та очевидний співробітник спецслужб. Асоціація продовжує існувати.
Згаданий у списку портал «Російський форум на Кіпрі» роботу припинив.
Наступною у списку зараз називається Асоціація російськомовних жителів Північного Кіпру. Її президент Марина Олександрівна Коджадал, випускниця соціально-психологічного факультету Кемеровського університету. Живе на Кіпрі з 2008 р. Асоціація була створена у 2011 році. Дивно було б думати, що Москва не взяла під своє крило та російських мігрантів на Північному Кіпрі.
Завершує список організація «Обличчям на Схід» (Нікосія). Керівник – Олександр Віталійович Іванов. Сайт її (http://vostok.is/) не працює, і жодних слідів самої організації та її керівника на Кіпрі знайти не вдалося. Мабуть, це теж сліди якоїсь розпочатої, але припиненої операції.
***
Наступна категорія – курси української мови, три штуки.
Language Centre University of Cyprus (Нікосія).
Курси російської мови при Інституті іноземних мов (Лімасол).
Логопедична служба «Лукомор'я» (Лімасол).
Логопеди – Олена Георгіївна Рудольська (керівник), Олена Владиславівна Полевщикова. Як сказано на сайті центру: «У “Лукомор'ї” намагаються не лише навчити дитину гарно говорити, а й долучити до російської культури, традицій, способу мислити та розвиватися”. Залучення до «російського способу мислити» – це, безумовно, одне із завдань фонду «Русский мир».
***
Серед науково-освітніх закладів тричі згадується Російський православний освітній центр (РПОЦ) подружжя Наталії та Валерія Зикових у Ларнаку. Про них, їхні військові біографії та їх центр вже говорилося вище.
Далі у списку йдуть російський магазин «Теремок», що розвивається, в Лімасолі (власники – Марина і Григоріос Ангелідіс) і Науково-координаційний центр «Гносіс» (Ларнака), керівник – Амалія Султанівна Утаміші.
Сайт центру не працює. Останнє повідомлення на ФБсторінці центру «Гносіс» датується жовтнем 2022 року.
Амалія Утаміші (1962) – випускниця кафедри етнології історичного факультету МДУ. Судячи з відкритої інформації, вона була єдиним співробітником центру та займалася організацією стажувань студентів різних російських вишів на Кіпрі.
***
У списку є три окремі персони:
Наталія Турсиду, випускниця університету ТЕПАК у Лімасолі, викладач російської мови як іноземної, директор навчально-освітнього центру ТРКІ (ТРКІ – тест з російської мови для іноземних громадян). У 2018 році вона була керівником групи з 11 громадян Кіпру та Греції, яка брала участь у літній школі «Скарби російської культури на уроках російської мови» у ЛЕТІ, Санкт-Петербурзі.
Марина Андріївна Малахова (Лімасол).
Наталія Олександрівна Кузнецова (Нікосія, Пера Хоріо).
Знайти відомості про Малахову та Кузнєцову не вдалося.
У списку є три церковні організації:
Російськомовна православна парафія Св. Миколи Чудотворця, Малий храм Святого Стіліана та Християнське біблійне суспільство. Обидва православні храми в Лімасолі і в обох служив ієрей Віктор Зогій. Про Зогію, його незвичайну біографію та зв'язки зі спецслужбами йшлося вище. Зогій поїхав із Кіпру у 2015 році. Його замінив священик Павло Поваляєв, теж безперечний співробітник спецслужб, про якого також розповідалося вище.
Християнське біблійне суспільство – невелика протестантська громада у Ларнаку, пастор – Олександр Іванов.
***
У списку клієнтів «Російського світу» п'ять російських шкіл. Школи відіграють особливу роль діяльності «Російського світу» і взагалі всіх російських спецслужб. Викладання російської мови, літератури та історії з російських підручників – це метод політичної і шовіністичної пропаганди, і виховання нових поколінь агентів впливу путінського режиму, і спосіб їх вербування, і створення пропагандистських центрів. І, що також дуже важливо, це можливість збору інформації про батьків учнів.
До культурної діяльності як такої активність щодо поширення російської мови за кордоном російськими методами відношення не має, лише до ідеології та спецслужб. Вчитель у російській школі за кордоном, що має теплі відносини з посольством та «Російським світом», за визначенням – агент впливу Росії, навіть якщо він у глибині душі порядна людина. Він просто не може бути іншим, якщо хоче зберегти місце. При школах є, як правило, дитячі мистецькі ансамблі та театральні гуртки, що беруть участь у пропагандистських заходах посольства.
Завдання шкільного керівництва і органів, що їх курують, - випускати абітурієнтів із західними атестатами, але пройшли російську ідеологічну підготовку. Цього міністерства освіти країн перебування, які видають ліцензії, зазвичай не усвідомлюють. Втім, частина російських шкіл працює без кіпрських ліцензій, випускники одержують російські атестати після іспитів у школі при посольстві.
На початку путінського правління ситуація не була такою гострою. Росія продовжувала вважатися демократичною країною, хоч і сумнівною. Але десь у середині нульових років розпочалася напружена робота путінської адміністрації щодо пристосування щодо нейтральних підручників історії єльцинської доби до ідеологічних потреб режиму. Цим займалися цілі організації під керівництвом міністра культури Володимира Мединського, директора Служби зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна та ректора МДІМВ Анатолія Торкунова. На початок 2024–2025 навчального року з випуском повністю фальсифікованого антизахідного підручника історії для 11 класу Мединського та Торкунова ситуація загострилася до краю. По історії російських шкіл на Кіпрі добре видно, що всі вони створювалися зусиллями Посольства Росії та афілійовані з ним тією чи іншою мірою. Жодної справді приватної та політично незалежної російської школи на Кіпрі немає.
***
Перша середня загальноосвітня російська приватна школа Кіпрі – L.I.T.C. (Language Institut and Translation Center) – була відкрита у 1995 році в Лімасолі подружжям Поліною Іліа-Альпараїсу та Альберто Альпараїсу, випускниками Московського педагогічного інституту іноземних мов ім. М. Тореза. Школа російсько-англійська. Як написано у брошурі КСОРС (2019 р.): «Унікальність школи L.I.T.C. полягала в тому, що за підтримки Міністерства освіти Кіпру та сприяння російської школи при Посольстві Росії в Республіці Кіпр школа отримала офіційну можливість навчання школярів за програмами російської середньої освіти. Випускники школи отримують разом із кіпрським атестатом та російський атестат про середню освіту». Про джерела фінансування школи нічого не відомо, але можна здогадатися, що ключову роль тут відігравало Посольство Росії.
Важливий момент: «Школа бере активну участь у всіх заходах, що проводяться Російським центром науки і культури». При школі був ансамбль російської пісні «Росинка» під керівництвом Світлани Бабаєвої – неодмінний учасник всіх святкових заходів.
Школа L.I.T.C. припинила своє існування у 2023 році. У її реконструйованому будинку та з її ліцензіями відкрилася «Трініті» – російська школа нового покоління. Про неї йтиметься нижче.
***
Наступна у списку «Російського світу» – російська середня загальноосвітня школа «Учні Піфагора» у Лімасолі. Вона отримала ліцензію Міністерства освіти Кіпру в 1999 р., незважаючи на те, що навчання в ній йде за російськими програмами. Випускники отримують кіпрські атестати та російські (після складання іспитів у школі при посольстві). Директор-засновник школи – Олена Миколаївна Дроздецька-Пападимитріу. 2013 року вона дала інтерв'ю націоналістичному порталу «Російська народна лінія», який працює під девізом «Православ'я. Самодержавство. Народність», у якому розповіла про те, чим унікальна школа: «Насправді в Європі таких шкіл лише три. Першою була ліцензована наша, потім ще одна школа на Кіпрі та потім школа на Мальті. Решта шкіл, які є в Європі, – або фінсько-російські, або німецько-російські, або англо-російські. Але скрізь спочатку виконується державна програма країни, і тільки потім додатково – російська мова або якийсь предмет російською мовою. І такого, щоб була російська школа з вивченням іноземних мов, ніде немає... Коли я на міжнародних конференціях розповідаю колегам, що я змогла це заснувати, всі дивуються. Ніхто не міг в іншій країні дозволити собі відкрити повноцінну, ліцензовану школу, яка видає атестати. Тут це було можливе». І ще – «у нас у програмі обов'язково є основи православ'я».
Це характерний момент. Домогтися визнання місцевими органами освіти двох шкіл, що працюють цілком за російськими програмами, вдалося лише на Кіпрі за Георгія Мурадова. Фактично ці школи відрізняються від державної російської школи при посольстві Росії лише вивченням іноземних мов, але вважається, що вони дають кіпрську, тобто європейську освіту.
Як сказано в брошурі КСОРС: «...школи беруть участь у всіх заходах, які проводяться за підтримки Посольства Російської Федерації в Республіці Кіпр, Російського центру науки і культури, Російського православного освітнього центру та мерії міста Лімасола».
Про джерела фінансування школи (як і в інших випадках з приватними російськими школами) даних немає, але її інтегрованість у роботу посольства говорить сама за себе.
На сторінці школи є довгий список партнерів з усього світу. Це російські школи, всілякі культурно-патріотичні організації, координаційні поради співвітчизників і «російські будинки» аж до паризького Союзу русофонів. Фактично це список російських агентур впливу, об'єднаних в одну структуру і безперервно влаштовують у різних країнах свої зустрічі та конференції. Іноді – кілька разів на рік. Наприклад, у 2019 році представники школи у січні побували у Німеччині (у Берліні), у квітні – у Литві, у травні – знову у Берліні, у жовтні – у Польщі, у листопаді – в Австралії та Новій Зеландії. Можна уявити масштаби фінансування цієї діяльності.
Російська школа Пафосу було створено 1998 р. Директор і засновник – Павло Стоевич Павлов, людина з несподіваною директора російської школи біографією. Павлов народився 1969 року в Софії в сім'ї «журналіста та дипломата». Навчався на фінансиста у Американському університеті Бейрута. Якщо його батьки були болгарськими журналістами та дипломатами за кордоном, то за радянських часів це означало, швидше за все, що вони були співробітниками болгарських спецслужб і працювали, мабуть, у Лівані. Тоді філій університету в інших країнах не було.
Спецслужби соцкраїн були здебільшого філіями КДБ. Тим паче – болгарські. Потім Павло Павлов працював фінансистом у болгарських банках та навчався на політолога в Американському університеті Болгарії.
У 1998 році він приїхав на Кіпр і негайно заснував російську школу в Пафосі - «за сприяння Посольства Російської Федерації». Джерела фінансування не вказані. Послом на Кіпрі тим часом був Георгій Мурадов.
Це єдина на Кіпрі приватна школа, яка працює за російськими навчальними програмами та видає російські атестати після складання іспитів у школі при посольстві. Тобто школа дає суто російську освіту та не має ліцензії Міністерства освіти Кіпру. Як сказано у брошурі 2013 р., «куратором установи є школа при Посольстві РФ». Багато публікаціях школа в Пафосі називається «школою при посольстві», хоча офіційно вона вважається приватною. Дуже схоже, що це так. І дуже схоже, що її директора Павла Павлова – просто спочатку призначено на посаду директора школи, створеної та фінансованої Посольством РФ, тобто фактично спецслужбами.
Цікава деталь. На значку школи в Пафосі зображено дату заснування школи на тлі російського герба – двоголового орла.
Вартість навчання у школі – 3000 доларів на рік, це дуже мало для приватної школи та навряд чи покриває всі витрати. Нижче вартість навчання лише у державній школі ім. Примакова при посольстві – 2000 євро на рік. Фактично школа у Пафосі – це філія школи ім. Примакова, але у іншому місті, замаскований під приватну школу.
У 2018 році на сайті «Русского мира» з'явився виклад інтерв'ю вчительки російської школи в Пафосі Ольги Логутенкової. Там є характерний опис проблем, які вирішує школа: «У ній (школі) лише сімдесят учнів. І вчителям часто доводиться «боротися з хибними стереотипами та штампами», які живуть у дитячих головах. Вони виявляються такими ж живучими, як і санкції. Діти часто опиняються під враженням антиросійської риторики, вони налаштовані вороже до Росії і хочуть вивчати мову. І в цьому випадку педагогам потрібен не лише професіоналізм, а й терпіння і навіть частка мужності».
На сайті школи є характерний список її «однодумців». Окрім одного кіпрського приватного університету (Університет Uclan), там значаться Російський православний освітній центр на Кіпрі, Посольство РФ, Російський центр науки і культури, школа при Посольстві РФ в Республіці Кіпр.
***
Школа мистецтв «Ангара» у Лімасолі була відкрита у 2001 р. Це не середня школа, а освітній центр, де навчають танцям, музиці, малюванню та іншим мистецтвам. Про директора школи – Ольгу Рибкіну-Євангелу – розповідалося вище. Вона член КСОРС, активний учасник усіх пропагандистських заходів посольства та «Русского дома». Учні школи та актори існуючого при ній з 2004 року театру «Острів» у кокошниках та гімнастерках – постійна прикраса свят, які влаштовує «Російський будинок».
***
Ще одна опікувана «Російським світом» школа російської мови знаходиться всередині британської приватної школи Med High school у Ларнаку. Вона виникла 1999 р. Викладачі – Ганна Валеріївна Марку (директор) та Тетяна Павлівна Сараєва.
***
На Кіпрі є ще кілька приватних російських шкіл та освітніх центрів, не згаданих у списку «Русского мира», але, безсумнівно, підлеглих у тому чи іншою мірою Посольству Росії.
Освітній центр-школа «Ерудит» у Пафосі виник у 2012 році. Директор та власник – Валентина Андріївна Стонога. Випускниця Таганрозького педінституту, вчитель російської мови та літератури. До Пафосу вона працювала завучем у школі Маріуполя. Школа працює за російськими освітніми програмами «за підтримки школи при Посольстві Росії». Набір підручників той самий, що й у посольській школі.
***
Приватна російська школа «Морфосіс» в Лімасолі отримала ліцензію Міністерства освіти Кіпру в 2013 році. Головний засновник – Елеонора Каренівна Мовсесян (1969 р. н.), випускниця Московського юридичного інституту (1992 р.). Школа працює за російськими програмами з поглибленим вивченням англійської та грецької мов. У 2023 році з'явилася філія у місті Пафосі. Учні отримують європейський атестат, але за бажання можуть отримати і російську, склавши іспити у школі при посольстві.
Школа «Морфосіс» менше за інші школи помічена у відкритій співпраці з посольством та «Російським домом». Втім, на ці ганебні зв'язки досить прозоро вказує текст про школу в брошурі КСОРС: «Куди відправити вчитися свою дитину, щоб вона успішно змогла освоїтися в новій країні… але й не забути свого коріння, любити і поважати свою мову і літературу, шанувати традиції та культуру Росії». Про любов до рідної мови та літератури – це цілком природні загальнолюдські почуття. А ось про коріння, шанування традицій та культури Росії – це вже лексика російських спецслужб у їхній пропагандистській інкарнації.
У 2018 р. на Кіпрі на запрошення Російського центру науки і культури побував великий російський дипломатичний чиновник, професор МДІМВ, провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Володимир Козін. Він виступав з антинатівською лекцією в університеті Нікосії (де працював нинішній голова КСОРС Кіпру Дмитро Апраксин), перед колективом Посольства Росії та перед старшокласниками школи «Морфосіс».
***
Щодо джерела фінансування дитячого культурно-освітнього центру «Академія Гнозіс» у Нікосії сумнівів немає. Емблема та назва фонду «Русский мир» наліплено на головний фасад його будівлі. Зліва від вхідного порталу – російською, праворуч – англійською. А перед фасадом встановлений російський прапор.
«Академія Гнозіс» виникла у 2017 році внаслідок об'єднання дитячого садка, школи та ще кількох освітніх центрів у Нікосії. Адміністративний директор - Світлана Євгенівна Мардапіта, випускниця Томського політехнічного інституту, яка отримала ступінь МБА у Лондоні. З 2007 року Мардапіта очолювала дитячий садок «Умка», з 2015-го вона – адміністративний директор російської школи додаткової освіти «Гнозіс», а 2017-го організувала «Академію Гнозіс».
***
З 2023–2024 навчального року розпочала роботу школа «Трініті», створена власником української букмекерської компанії Parimatch Group Сергієм Портновим, який купив школу L.I.T.C. Ліцензії «Трініті» успадкувала від L.I.T.C.
Сергій Портнов, відомий своїми зв'язками з Українською православною церквою Московського патріархату, напередодні російського вторгнення відкрив у Києві дитячий садок «Трініті», але згодом був змушений виїхати, а його компанія підпала під санкції України. Тож створення школи «Трініті» на Кіпрі можна вважати одним із результатів російської агресії проти України.
Судячи з відеовиступу Портнова в 2023 році, метою проекту було створити ідеальну російську школу, пройняту православною моральністю та політично нейтральну. Жодних прапорів – ні російських, ні українських. Жодних розмов про війну. Чиста духовність.
Звісно, це лицемірство. Встановлення на аполітичність є власне установка на антидемократичне виховання. На заборону школярам вникати у суть політичних процесів та, головне, у суть військового конфлікту між Україною та Росією. Вигідно це може бути лише тим, хто стоїть на боці Росії, бо логічно пояснити її правоту в конфлікті неможливо. Так само, як пояснити неправоту України. І мало сумнівів, що школа створюється у співпраці з російським посольством. У всякому разі, в урочистостях, організованих Російським православним центром Зикових, «відповідно до указу президента Росії» у червні 2024 року з нагоди 225-ї річниці народження Пушкіна школа «Трініті» брала участь поряд з іншими підконтрольними посольству закладами – школою Примакова при посольстві, «Учнями Піфагора» та центром «Ерудит».
У «Трініті» навчання йде за російськими підручниками, зокрема у підручнику географії Крим вказано частиною Російської Федерації.
У школі є храм, де служить священик УПЦ МП Максим Степанюк, який працював ще в дитячому садку «Трініті» у Києві. Після втечі з Києва, де у влади виникли підозри у його роботі на спецслужби Росії, Степанюк у квітні 2022 року з'явився на Кіпрі та одразу почав служити другим священиком у парафії Святителя Миколая разом із Павлом Поваляєвим.
Порівняно з L.I.T.C. ціни за навчання у «Трініті» різко зросли. У 2023–24 роках вартість навчання становила від 9900 євро за 10 місяців. Одне це свідчить про те, що школа розрахована на дітей із багатих російських сімей.
***
У 2015 році на Кіпрі було проведено Рік літератури. Як було сказано на сайті «Російського світу»: «Ця комплексна програма, спрямована на розвиток інтересу до російської літератури, пропаганду читання та книжкової культури, була запропонована Президентом Росії Володимиром Путіним ще в 2014 році і підтримана російськомовними навчальними закладами Кіпру, Російським православним освітнім центром та Асоціацією російськомовних педагогів і батьків Кіпру «Діалог», які стали ініціаторами низки заходів Року літератури та здійснювали координаційну роботу».
Голова оргкомітету – полковник Валерій Зиков. Підбиваючи підсумки заходу, Зиков (названий у підписаній ним статті представником Росспівробітництва) «висловив подяку всім організаціям та навчальним закладам, педагогам та громадським діячам, які допомогли успішно провести Рік літератури на Кіпрі. Це школи при Посольстві РФ, L.I.T.C., «Учні Піфагора», «Морфосис», «Ерудит», «Російська школа Пафосу», школа мистецтв «Ангара», фольклорні колективи «Росинка» та «Ложкарі», хор «Камертон» при Кіпрсько-російській асоціації Пафоса, асоціація «Діалог», Російський православний освітній центр, гуманітарна комісія при Посольстві РФ та Російський центр науки і культури, фонд «Орієнтир» та редакція газети «Європа-Кіпр».
Це актуальний на 2015 рік (хоч і далеко не повний) список організацій, які взаємодіяли з Росспівробітництвом та фондом «Русский мир».
