У жовтні 2019 року у кіпрському місті Лімасолі відбувся дуже цікавий захід – Міжнародна конференція з питань участі ЗМІ у протидії тероризму. Організатори – «Міжнародна академія телебачення та радіо (IATR) за підтримки Федерального агентства з друку та масових комунікацій Росії та Спілки журналістів Кіпру». Генеральний партнер конференції з інформаційної безпеки Лабораторія Касперського.
Сама тема виглядає дивно. Протидія тероризму – це, м'яко кажучи, не завдання преси. Крім того, коли міжнародну конференцію про протидію тероризму влаштовує країна, уряд якої до тероризму безпосередньо причетний, виникає обґрунтована підозра в тому, що заявлена тема – маскування чогось іншого.
Принаймні вбивства та замахи на вбивства відомих противників путінського режиму – Литвиненка та Скрипалів у Лондоні, Хангошвілі у Берліні тощо – під поняття «тероризм» з погляду російської влади, як добре відомо, не підпадають. Допомагати у розслідуваннях вони відмовляються, а вбивця Литвиненка Андрій Луговий засідає у Держдумі.
Про дійсний зміст заявленої теми йтиметься нижче, спочатку варто вдивитися в організаторів та учасників конференції, на яку, згідно з анонсом, зібралися «відомі російські журналісти та експерти, представники зарубіжних електронних ЗМІ, дипмісій та силових структур».
Вище згадувалося, що у 90-ті роки у Росії виникло безліч шарлатанських академій, які імітують наукову та громадську активність. Багато хто з них промишляли переважно продажем потішних звань і власних орденів, виконуючи попутно завдання спецслужб. Тобто всучували ці нагороди іноземним політикам, військовим та іншим потрібним людям, зав'язуючи таким чином контакти. Але деякі академії були спеціально створені для розвідувально-дипломатичної мети під прикриттям громадської діяльності.
До останніх, безсумнівно, належить і Міжнародна академія телебачення і радіо (МАТР/IATR).
Як сказано на її сайті, академія була створена в жовтні 2002 року на установчій конференції представників електронних ЗМІ з Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Грузії, Канади, Литви, Росії, США, Фінляндії, Таджикистану та Швейцарії. За рішенням засновників штаб-квартира IATR знаходиться у Москві. 2004 року IATR зареєстрована Міністерством юстиції Російської Федерації як міжнародна організація. Наразі до академії входить понад 300 професіоналів телебачення, радіо та інтернету з 26 країн чотирьох континентів».
На сайті академії перераховано 202 імені дійсних членів, але серед них немає майже жодного іноземного. Або іноземців насправді немає, або їхні імена є підстави приховувати.
Президентом IATR до своєї смерті у 2021 році був Анатолій Лисенко, колишній голова Всеросійської державної телевізійної та радіомовної компанії і, за інформацією людей, які його знали, полковник КДБ ще радянського часу.
У списку офіційних партнерів МАТР на перших місцях стоять Росспівробітництво, Лабораторія Касперського, МЗС РФ, Федеральне агентство з друку та масових комунікацій, потім різноманітні підкремлівські медійні організації: «Громадське телебачення Росії», «Останкіно», Телерадіомережа Росії, Союз журналістів РФ тощо. Іноземних організацій у списку немає.
Вже за цим списком видно, що академія – суто урядова освіта, пов'язана зі спецслужбами та націлена на закордонну діяльність.
Лабораторія Касперського – фірма, афілійована із ФСБ. Сам Касперський закінчив свого часу Академію КДБ. Ще у 2017 році Міністерство внутрішньої безпеки США випустило директиву, згідно з якою федеральним агентствам заборонялося використовувати продукти під брендом Kaspersky у своїх інформаційних системах. З вересня 2024 року в США повністю заборонено продаж продуктів фірми Касперського.
Росспівробітництво - це відросток російських спецслужб, який займається роботою з емігрантами. Кордон між Міністерством закордонних справ РФ та російськими спецслужбами більш ніж умовний.
Міжнародна діяльність МАТР розпочалася у 2005 році з вручення почесного диплома меру Торонто. Можливо, академія і створювалася спеціально для таких конференцій, як ця. Перша конференція «Тероризм та електронні ЗМІ» відбулася 2005-го в Геленджику (Росія). Наступні сім – на Кіпрі. У 2013 році – у Будві (Чорногорія), у 2014-му – у Бадені (Австрія), у 2015-му – у Дагомисі (Росія), у 2016-му – у Белграді (Сербія), у 2017-му – у Софії (Болгарія), у 2018-му – знову на Кіпрі. Конференція 2019 року в Лімасолі вже п'ятнадцята. З 2020 до 2022 року вони проводилися в Москві. Зважаючи на все, Кіпр виявився найзручнішим місцем для цих цілей.
Дуже цікаво вдивитись у список доповідачів конференції у Лімасолі. Найважливішу групу становлять високопоставлені у недавньому минулому співробітники КДБ-ФСБ, чия приналежність до органів замаскована у програмі їхніми цивільними чи адміністративними посадами.
На відкритті конференції виступив Володимир Козлов, співголова оргкомітету конференції, заступник керівника Федерального агентства з друку та масових комунікацій РФ.
Генерал-лейтенант Володимир Козлов – випускник Військової академії імені Дзержинського та Червонопрапорного інституту КДБ, робив кар'єру у КДБ із 1978 року. У 1994–1995 pp. Козлов - заступник начальника Управління спеціальних операцій Федеральної служби контррозвідки Росії (ФСК РФ). У 1995 році ФСК перейменовується у ФСБ, а Козлов як би змінює професію і стає заступником міністра Російської Федерації у справах друку. Цю посаду він обіймає з 2005 року. Зрозуміло, що до засобів масової інформації у прямому сенсі робота Козлова не має відношення. Швидше до масової дезінформації.
Голова ради директорів Військової страхової компанії «Лінія життя» Валентин Соболєв – колега та товариш по службі Козлова, але ще більш титулований.
Генерал-полковник Соболєв – випускник Вищої школи КДБ. Служив у органах держбезпеки з 1972 року. З 1994 року - заступник директора ФСК, а з 1999-го - перший заступник директора Федеральної служби безпеки РФ, який займався контррозвідувальною діяльністю. У 1999-2008 роках - заступник, а потім виконуючий обов'язки секретаря Ради безпеки РФ. Почесний співробітник органів контррозвідки.
Найвищий офіцер КДБ-ФСБ серед учасників конференції – Микола Бордюжа, представлений на ній як віце-президент Міжнародної світлотехнічної корпорації «БООС ЛАЙТИНГ ГРУП». При цьому ніщо у біографії Бордюжі не вказує на зв'язок із виробництвом освітлювальних приладів, яким офіційно займається його корпорація.
Генерал-полковник Бордюжа закінчив Вищі курси військової контррозвідки КДБ у Новосибірську та розпочав службу у 1976 році. 1998-го Бордюжа – віце-президент Міжнародної світлотехнічної корпорації «БООС ЛАЙТИНГ ГРУП», 1998–1999 років – секретар Ради безпеки РФ і водночас керівник Адміністрації Президента РФ, змінивши на цій посаді Валентина Юмашева. За чутками, Бордюжа фігурував серед можливих наступників Єльцина. У 1999-2003 роках - посол РФ у Данії. 2003–2016-го – генеральний секретар Організації Договору про колективну безпеку – військової організації країн СНД.
До цієї професійної групи входить і Олександр Михайлов, член Ради із зовнішньої оборонної політики Росії.
Полковник Олександр Михайлов служив у органах держбезпеки з 1973 року. З 1982-го – у групі спеціального призначення «Альфа» КДБ СРСР. Воював в Афганістані, у 1-у та 2-ю чеченські війни. 2002 року очолював групу, що штурмувала Театр на Дубровці, захоплений чеченськими терористами. Завершив службу начальником відділу Управління «А» («Альфа») Центру спеціального призначення ФСБ Росії. Втім, на сайті організації «Офіцери Росії», де Михайлов є головою Центрального виконкому, його назвали генерал-лейтенантом поліції.
Така концентрація генералів ФСБ-контррозвідників на каламутній конференції з абсурдною назвою пробуджує інтерес до решти учасників, насамперед – іноземців.
Найважливіший з них – Джордж Франгос, офіційний співорганізатор конференції та голова Спілки журналістів Кіпру. Роком раніше, у листопаді 2018-го, Франгос підписав у Москві угоду про співпрацю Спілки журналістів Кіпру із Спілкою журналістів Росії. Водночас такі ж угоди уклали глави спілок журналістів Польщі, Узбекистану, Південної Кореї, Абхазії та Монголії. У нинішніх обставинах подібні угоди однозначно вказують на успішно проведену російською стороною вербування.
На відкритті конференції Франгос зачитав привітання президента Кіпру, а на заключному засіданні нагадав про запрошення президента провести наступну конференцію 2020 року на Кіпрі. За кілька тижнів до початку конференції Франгос дружньо зустрічався на Кіпрі з представником Севастопольського відділення Спілки журналістів Росії Сергієм Горбачовим (теж ніяким не журналістом, а військовим). Для Москви такі контакти вкрай важливі: вони пробивають пролом у міжнародній ізоляції окупованого Росією Криму.
У групі іноземних учасників двоє ізраїльтян: Володимир Бейдер та Рая Коваль. Обидва – радянські емігранти.
Володимир Бейдер, який емігрував у 1995 році, з 2014-го керує відділом агітації партії «Наш дім Ізраїль». Рая Коваль, емігрантка з 2006 року, займається організацією конференцій та міжнародних проектів у Єрусалимському прес-клубі.
Іспанець Хосе Луїс Барсело – директор газети «Ель Мундо Фінансієро» – ще у 2015 році брав участь у відеомості, організованому між редакцією «Парламентської газети» у Москві та Російським центром науки та культури в Мадриді. Йшлося там про засудження політики санкцій ЄС у зв'язку з окупацією Криму. Барсело нарікав на те, що санкції стали великою невдачею для ЄС і висловлював підтримку російської позиції.
Італієць Тіберіо Граціані – старий друг Росії, що в цьому контексті означає «старий агент впливу». Він представлений у програмі конференції як голова Міжнародного інституту глобальної аналітики (Італія). Пишні назви такого типу із претензією на «глобальність» характерні для підставних, псевдонаукових утворень із російсько-гебешною підкладкою. Граціані – засновник (2004 р.) італійського журналу «Євразія», у першому номері якого було опубліковано вступну статтю Олександра Дугіна. Серед авторів журналу значилися Володимир Якунін та Олександр Проханов. 2011 року Граціані почав видавати журнал «Геополітика», у науковій раді якого була присутня Наталія Нарочницька.
У 2013 році Граціані як президент Інституту вищих досліджень геополітики та суміжних наук (IsAG, Італія) і Нарочницька як президент паризького Інституту демократії та співробітництва (теж свідомо підставної організації з гебешним корінням) провели в Римі конференцію «Російсько-європейське співробітництво: нинішня ситуація та перспективи розвитку».
Вище поіменно перераховані іноземці, зазначені у програмі конференції. Крім того, в ній брали участь інші представники «Бельгії, Білорусі, Греції, Ізраїлю, Іспанії, Італії, Кіпру…».
Третю групу учасників конференції складали представники керівництва казенних російських ЗМІ (ВТР, РТ, «Росія-1») та провідні прокремлівські журналісти. Найважливіша постать серед останніх, мабуть, Леонід Млєчин, журналіст-міжнародник ще радянських часів. Тоді подібний статус автоматично вказував на інтимні стосунки із держбезпекою. Млечин був головою правління IATR з 2013 року, а 2021 року, після смерті Лисенка, став президентом IATR.
Найцікавіше у цій конференції – її зміст. Навіщо знадобилося збирати разом, та ще й на Кіпрі, генералів-контррозвідників, іноземних агентів впливу та чиновників кремлівських ЗМІ? Офіційна тема конференції: «Участь ЗМІ у протидії тероризму», як зазначалося, нічого не прояснює і звучить абсурдно. Але дещо можна виловити із підсумкового документа конференції.
Там сказано:
«…учасники конференції звертають увагу всіх журналістів на такі питання:
1. Як професійній журналістиці зберегти довіру аудиторії за доби фейкових новин?
2. Як мобілізувати ресурси блогерів та ютьюберів на боротьбу з тероризмом та пропагандою ненависті?
3. Чи є нові шляхи співпраці ЗМІ, дипломатів та органів безпеки різних країн у боротьбі проти тероризму?»
Найсмішніше питання – перше, особливо якщо враховувати, що походить воно саме від тих, хто фейки генерує, – від представників казенної російської преси з давно і безнадійно занапащеною репутацією. З іншого боку, ці люди справді зацікавлені у тому, щоб фейки виглядали правдоподібно. Слід гадати, що про відпрацювання методів досягнення правдоподібності фейків і могла йтися на конференції.
Друге питання, на перший погляд, абсурдне повністю. Цілком незрозуміло, що розуміється в даному випадку під «тероризмом та пропагандою ненависті». Ясність можуть зробити виступи учасників конференції. Посол РФ на Кіпрі Осадчий у вступному слові сказав, що в сучасному світі «соціальні мережі повсюдно використовуються як спусковий механізм усіх кольорових революцій та масових заворушень».
Полковник Олександр Михайлов на попередній конференції у 2018 році висловився не менш ясно: «На конференції багато уваги приділялося соцмережам та роботою з ними. Погодьтеся, ми не вміємо протистояти соцмережам. Нині вони – поле битви, і ми на ньому навіть не присутні. А заборонні заходи без активних дій у самих соцмережах не мають користі… Важливо боротися не з технологією, уподібнюючись до інквізиції, а виробляти ідейно-політичні та моральні фільтри».
Отже, головний ворог учасників конференції – соціальні мережі, на які вони поки що не можуть серйозно впливати. Згадування Осадчим «кольорових революцій та масових заворушень», які ініціюються соцмережами, – це натяк на українську революцію 2013 року та взагалі на протестний антипутінський рух.
Михайлов закликає протистояти соцмережам шляхом впровадження в них «ідейно-політичних і моральних фільтрів». Про політичні погляди та моральні установки російських спецслужб та професійних путінських пропагандистів відомо досить багато, щоб не сумніватися – йдеться про посилення фейкової пропаганди та діяльність тролів у світових соцмережах. Можна припустити, що це була одна з найважливіших тем, що насправді обговорювали учасники конференції. Але навряд чи відкрито.
Третє питання – про «співробітництво ЗМІ, дипломатів та органів безпеки різних країн у боротьбі проти тероризму» – не менш абсурдне, ніж інші. Точніше, відповідь на нього давно відома. Тільки не йдеться про «різні країни».
Жодних інших дипломатів та розвідників, крім російських, на конференції не було. А співпраця російських дипломатів і спецслужб із пресою можлива лише у вигляді вербування редакторів та журналістів. Саме вербування нових агентів є одним із головних завдань діючих агентів впливу, яких збирають на такі конференції. Безперечно, ця проблема також активно обговорювалася в тісних колах присутніх.
У цьому контексті словосполучення «боротьба з тероризмом» набуває цілком ясного сенсу. Йдеться про боротьбу проти будь-яких антипутінських протестів та за посилення фейкової російської пропаганди. Оголошення терористами всіх супротивників путінського режиму – це один із найпопулярніших нинішньої російської влади фейків. У самій Росії ця практика вже до 2019 року набула характеру широких репресій, коли люди отримують багаторічні терміни за мирні політичні протести. Для просування цієї тези у світову пресу потрібні зусилля щодо масового вербування іноземних журналістів та взагалі всіх, хто здається спецслужбам корисним. Для того й збираються такі конференції.
П'ятнадцята конференція IATR у 2019 році цікава ще й тим, вона вже вдев'яте проводилася на Кіпрі. У Чорногорії, Австрії, Сербії та Болгарії – по разу. У Росії – двічі. Це означає, що саме на Кіпрі в організаторів конференції існували особливо міцні та дружні урядові зв'язки на найвищому рівні. При цьому високопоставлені кіпрські чиновники, які брали участь у конференції, ніяк не могли не знати, з ким вони мають справу і чого ці люди хочуть.
Передісторія така. Перша пробна конференція IATR пройшла в 2005 році в Геленджику. «У ній взяли участь понад 130 журналістів та експертів із 18 країн світу. Тоді було вирішено зробити цей форум щорічним». Друга конференція пройшла 2006-го в кіпрському місті Айя-Напі. Геленджик та Айя-Напа лише у 2017 році стали містами-побратимами (підтвердивши свої зв'язки спільними урочистостями у 2023-му), але контакти, що дозволили IATR розпочати свою експансію на Кіпр з Айя-Напи, існували, мабуть, уже тоді.
В Айя-Напі генерал Валентин Соболєв, заступник секретаря Ради безпеки РФ, скаржився на те, що «через слабку цензуру, легкий доступ, наявність величезної потенційної аудиторії та анонімності Інтернет набуває все більшого значення в діяльності екстремістів і терористів», і закликав до «спільної роботи мас-медіа та спеціальних».
З 2006 року та до 2012-ї щорічні конференції IATR проходили на Кіпрі – і зрозуміло чому. З 2001-го до 2008 року головою палати представників Кіпру був Дімітріс Христофіас, голова комуністичної партії Кіпру АКЕЛ. 2008-го Христофіас був обраний президентом і обіймав цю посаду до початку 2013 року. Протягом усіх цих років Христофіас був головним партнером Москви на Кіпрі.
Димитріс Христофіас народився 1946 року. У 1969–1974 роках навчався у Москві, закінчив Інститут суспільних наук при ЦК КПРС, а потім захистив там кандидатську дисертацію. Це єдина вища освіта Христофіасу, але назвати її вищою можна лише у специфічно радянському значенні.
Інститут суспільних наук при ЦК КПРС (ІОН) займався підготовкою кадрів для легальних та нелегальних комуністичних рухів у країнах першого та третього світу. У тому числі й підготовка бойовиків-диверсантів. Після закінчення ІОН Христофіас швидко зробив кар'єру в партії АКЕЛ, а 1988 року її очолив. Його дружина Елза Хірату-Христофія теж навчалася в ІОН (вони одружилися в Москві в 1972 році) і теж була функціонером партії АКЕЛ, членом її ЦК.
Як пише кіпрський журналіст Макаріос Друсіотіс у книзі «Острів Путіна», «Христофіас був першим повністю проросійським президентом в історії Кіпру. Незважаючи на те, що російський режим став олігархічним і відмовився від комуністичного минулого країни, для Христофіаса Росія залишалася «материнською країною». Христофіас ніколи не намагався приховати свого обожнення Росії: «Я відношу себе до людей, які вважають себе друзями Росії. Ми, кіпріоти, які навчалися в Росії в різні періоди, протягом усього свого життя відчуваємо щиру любов і подяку до цієї великої країни та її народу, а також захоплення її багатою культурою та героїчною історією». Російський уряд запросив Христофіаса до Москви в листопаді 2008 р. Христофіас вважав своє повернення до Москви президентом Республіки Кіпр одним з найважливіших моментів свого життя. Під час спільної прес-конференції з президентом Росії Дмитром Медведєвим Христофіас, практично в сльозах, говорив про своє навчання в Радянському Союзі, яке, за його словами, сформувало його політичну особистість, і подякував АКЕЛу і Комуністичній партії Радянського Союзу, відносини з якими спочатку привели його до Москви… Христофіас захищав інтереси Росії навіть тоді, коли вони суперечили інтересам Кіпру, дотримуючись тієї ж догми, яку Радянський Союз нав'язав комуністичним партіям-сателітам, догмі, яка ставила інтереси міжнародного комунізму вище за національні інтереси держав».
У 2014 році, вже як приватна особа, на зустрічі в Москві з главою уряду окупованого Криму Сергієм Аксьоновим Христофіас заявив: «Я підтримую народ Криму, який відновив свої права і повернувся до себе додому – до Росії. Я анітрохи не сумніваюся, що Крим рано чи пізно отримає світове визнання. Зараз, на жаль, європейський уряд ухвалює рішення, звичайно, під керівництвом США».
Заступництво Христофіасу забезпечило московським гостям режим найбільшого сприяння. Як повідомлялося з гордістю на сайті IATR: «З 2007 р. на пропозицію президента Республіки Кіпр Димитріса Христофіаса, почесного голови конференції, Кіпр став постійним місцем проведення цих конференцій».
Третя конференція IATR пройшла у Лімасолі у жовтні 2007 року. У ній взяли участь «вісім десятків журналістів та представників силових відомств із 18 країн світу. У тому числі з Ізраїлю, Індії, Франції, Марокко, Тунісу, Сербії, Хорватії, Лівану та Греції». На запитання журналіста, чому місцем проведення було обрано саме Кіпр, генерал Микола Бордюжа відповів дуже відверто: «Ми побачили, що це дуже цікавий та зручний майданчик для обговорення вкрай важливих проблем, пов'язаних із міжнародною безпекою. Поруч – Ізраїль, арабські країни, Європа. Республіка Кіпр свого часу зазнала агресії. Ось уже понад 30 років частина території цієї держави відкинута країною, що входить до НАТО. Це місце на Середземномор'ї, куди дуже зручно приїжджати людям, які представляють ті чи інші політичні групи, які часто протистоїть, ті чи інші засоби масової інформації, які мають різні погляди на актуальні події та проблеми. У тому числі пов'язані з боротьбою проти тероризму».
Іншими словами, Кіпр надзвичайно зручно розташований з погляду інтересів російських спецслужб і сюди можна запросити людей, яким з різних причин буде складно приїхати до Москви. Конференції, що проводяться в такому зручному та нейтральному місці, – ідеальний варіант для зустрічей зі старими агентами та вербування нових.
Наступна четверта конференція «Тероризм та електронні ЗМІ» пройшла в жовтні 2008 року в Пафосі. У її відкритті у Будинку журналістів у Нікосії брав участь президент Христофіас. Анатолій Лисенко вручив йому медаль Міжнародної академії радіо та телебачення «За суттєвий внесок у розвиток телебачення та радіо на національному чи міжнародному рівні». Було близько 100 учасників – «журналістів, експертів та представників владних структур із більш ніж 25 країн, включаючи Росію, Кіпр, Грецію, Іспанію, Німеччину та Індію».
П'ята конференція відбулася в жовтні 2009 року в Айя-Напі. «У ній взяли участь журналісти, представники спецслужб та експерти 27 країн, а також низка міжнародних організацій – ОДКБ, ОБСЄ, Ради Європи, Ліги арабських держав, Міжнародної конфедерації журналістських спілок». Як повідомлялося, «російська делегація була ухвалена Президентом Кіпру Димитрісом Христофіасом». На жаль, ні програми цієї та інших конференцій, ні списки учасників не публікувалися.
Цікавим є головний висновок цієї конференції: «Настав час створення єдиного міжнародного фронту протидії тероризму об'єднаними силами журналістів, психологів, соціологів та представників спецслужб», а роботу зосередити на сайті IATR, який «у проміжках між конференціями відіграватиме координуючу роль між усіма учасниками конференції».
Тобто йшлося про створення на базі IATR нової міжнародної неурядової організації на чолі з російськими спецслужбами. Фактично нової агентурної мережі. Можливо, заради цього все спочатку і починалося. І, швидше за все, завдання було виконане.
У листопаді 2010 року в Нікосії президент Христофіас відкрив шосту конференцію, що відбулася в Лімасолі. Учасників було понад 70 осіб із 23 країн світу. Були також посол РФ Шумський і міністр юстиції Кіпру Л. Лукас.
Сьома (2011) та восьма (2012) конференції також пройшли в Лімасолі, і їх також відкривав у Нікосії президент Христофіас. Учасників конференцій обидва рази привітав президент Спілки журналістів Кіпру Антоніс Макрідіс. У 2012 році на конференції виступав речник уряду Кіпру Стефанос Стефану.
Те, що чотири конференції (2007, 2010, 2011, 2012 рр.) проводилися в Лімасолі, можна пояснити ще й тим, що Андреас Христу, мер Лімасола у 2007–2016 роках, випускник Московського автомобільно-дорожнього державного технічного університету (МАДІ), функціонер партії АКЕЛ і член експертного клубу при Російському центрі науки і культури в Нікосії, теж був не чужою людиною для московських гостей.
2013 року Димитріс Христофіас не пішов на вибори президента і аж до 2018 року конференції проводилися в інших європейських країнах із сприятливим для діяльності російських спецслужб кліматом – Чорногорії, Австрії, Сербії, Росії та Болгарії.
Лише у листопаді 2018 року, після переобрання Нікоса Анастасіадіса на пост президента, на Кіпрі, знову в Лімасолі, було проведено чотирнадцяту конференцію. На урочистому відкритті у Будинку журналістів у Нікосії виступали генерал Володимир Козлов, посол РФ Станіслав Осадчий та Джордж Франгос, президент Спілки журналістів Кіпру. Заступниця речника уряду Кіпру Клелія Василіу виступила з привітанням від президента Кіпру Нікоса Анастасіадіса, який запропонував провести наступну, п'ятнадцяту конференцію 2019 року також на Кіпрі. Як і сталося. Учасниками конференції були «російські та іноземні журналісти, міжнародні експерти, представники спецслужб, представники міжнародних та громадських організацій з Бельгії, Великобританії, Греції, Ізраїлю, Італії, Йорданії, Кіпру, Македонії, Росії, Румунії, Сербії, Франції, а також представники дипломатичних місій Єгипту, Катару, Оману, ОАЕ, Сирії, Франції.
Запланована на Кіпрі на запрошення президента Анастасіадіса конференція 2020 року не відбулася через пандемію ковіда. 2022 року після нападу Путіна на Україну дипломатичні відносини країн Євросоюзу з Росією були заморожені, а пряме авіасполучення перервано. Відкриті контакти у вигляді групових та одиночних візитів на Кіпр генералів російських спецслужб стали неможливими. Тим більше набувають у таких умовах напрацьовані за десятиліття приховані контакти з кіпрськими друзями/агентами, які нікуди не поділися.
***
Дуже цікаво, що одночасно з експансією IATR на Кіпрі в ті ж роки (2007–2019) дуже схожа операція проводилася в Німеччині. Також за участю численних генералів спецслужб, але під прикриттям не громадської, а наукової діяльності.
Якась псевдонаукова організація – Інститут проблем інформаційної безпеки (ІПІБ) при МДУ – у 2007 році обрала для проведення своїх міжнародних конференцій баварське курортне місто Гарміш-Партенкірхен.
Головний актор у цій виставі – директор ІПІБ генерал-полковник Владислав Шерстюк (р. 1940) – закінчив фізичний факультет МДУ та служив у КДБ з 1966 р., де зробив, м'яко кажучи, успішну кар'єру. У 1995–1998 роках. він начальник Головного управління радіоелектронної розвідки засобів зв'язку ФАПСІ. ФАПСІ - це Федеральне агентство урядового зв'язку та інформації при Президентові РФ. Воно було створено в 1991 р. і включало колишнє 16-те Управління КДБ, яке отримало нову назву: Головне управління радіоелектронної розвідки засобів зв'язку (ГУРРСС, або 3ГУ). У ньому і служив Шерстюк з 1992 р. З 1998 р. Шерстюк – заступник генерального директора ФАПСІ та водночас – начальник того самого Головного управління радіоелектронної розвідки засобів зв'язку.
З грудня 1998 р. до травня 1999 р. Шерстюк – генеральний директор ФАПСІ, член Ради безпеки Російської Федерації. З травня 1999 р. до травня 2004 р. – перший заступник секретаря Ради безпеки Російської Федерації (якраз 1999 року секретарем Ради безпеки короткий час був Путін, який змінив Бордюжу). З вересня 2004 р. Шерстюк – помічник секретаря Ради безпеки Російської Федерації.
Потім генерал Шерстюк різко стає вченим. У 2003 році всередині МДУ як його структурний підрозділ була створена організація під назвою Інститут проблем інформаційної безпеки (ІПІБ МДУ). В інтерв'ю 2019 р. сам Шерстюк згадує, що у 1999 р. за розпорядженням Путіна, тоді секретаря Ради безпеки, він «зайнявся наукою». В результаті в МДУ була спочатку створена кафедра, а потім інститут, і Гарміш-процес зріс звідти. Як сказано на сайті інституту, «ІПІБ є головною структурою, яка координує міждисциплінарну наукову діяльність усередині Московського університету за напрямом «Безпека та протидія тероризму»».
Слід зазначити, що термін «протидія тероризму» у назві російських організацій чи органів друку практично безпомилково вказує на діяльність КДБ від імені його численних дочірніх організацій, що виникли 1990-ті роки.
Заступники Шерстюка – два полковники ФАПСІ. З 2007 року інститут проводив у німецькому м. Гарміш-Партенкірхені щорічні міжнародні форуми під назвою «Партнерство держави, бізнесу та громадянського суспільства при забезпеченні інформаційної безпеки та протидії тероризму». Бізнес та громадянське суспільство тут згадані лише для маскування, а держава представлена високими чинами російських спецслужб.
Пікантність полягає ще й у тому, що в Гарміш-Партенкірхені знаходяться американська військова база та Європейський центр з вивчення питань безпеки ім. Джоржа Маршалла, представники якого до 2014 року також брали участь у форумах. Після окупації Криму припинили.
Основні доповідачі на конференціях – російські генерали та офіцери спецслужб, представники Ради безпеки РФ та МЗС РФ. І якісь дивні іноземці.
Як пише Андрій Солдатов у книзі «The Red Web: The Struggle Between Russia's Digital Dictators and The New Online Revolutionaries» (2015), в перші роки США надсилали в Гарміш-Партенкірхен своїх високопоставлених представників в надії домовитися з росіянами, яких обурювала роль США в управлінні інтернетом. Переконати їх, що йдеться про суто технічні проблеми, не вдавалося.
Не вдалося навіть домовитися про сенс слова «інтернет». Переговори зайшли у глухий кут. Як сказав після конференції 2010 року один американський учасник: «У росіян діаметрально інше визначення інформаційної безпеки... насправді вони мають на увазі держбезпеку». Тобто приблизно з 2010 року ці конференції втратили міжнародно-дипломатичний зміст, залишився лише розвідувально-вербувальний. Звідси висвічуються і мотиви учасників конференцій, які свідомо не мають наукового значення.
У 2010 році на четвертому форумі ІПІБ було зроблено звичайний для спецслужб трюк: створено чергову підставну організацію, нібито зовсім нову і нібито наукову, – «Міжнародний дослідницький консорціум інформаційної безпеки» (МІКІБ). Декларацію про його створення підписали від імені МДУ директор Інституту проблем інформаційної безпеки МДУ В. Шерстюк, а також представники Національної академії наук Білорусі, інтернет-спільноти Болгарії, Університету штату Нью-Йорк, японського Університету Токай, департаменту інформаційної безпеки уряду Ізраїлю.
З того часу форуми ІПІБ та МІКІБ проводилися спільно. Зокрема, у квітні 2016 року в Гарміш-Партенкірхені одночасно відбулися тринадцята конференція МІКІБ та десятий форум ІПІБ. Засідання МІКІБ вів генерал-полковник Шерстюк. На відкритті було зачитано привітання від заступника секретаря Ради безпеки РФ С. М. Буравльова. Генерал-полковник Сергій Буравльов до призначення на останню посаду з 2005 року обіймав посаду заступника директора ФСБ. В органах держбезпеки Буравльов працював із 1971 року.
На засіданнях виступали А. В. Крутських (спеціальний представник Президента Російської Федерації з питань міжнародного співробітництва у галузі інформаційної безпеки); генерал-майор І. Н. Дилевський (заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації); А. А. Солдатов (голова Наглядової ради Фонду розвитку Інтернету); М. В. Якушев (віце-президент ICANN – «Корпорації з управління доменними іменами та IP-адресами» у Східній Європі та Центральній Азії); В. І. Гасумянов (віце-президент та керівник Блоку корпоративного захисту «Норільського нікелю»).
Все це – люди зі спецслужб.
2018 р. організатори зробили ще один трюк. З небуття виникла з голочки нова контора, яка перейняла організацію конференцій у Гарміш-Партенкірхені, – НАМІБ (Національна асоціація міжнародної інформаційної безпеки). Президент колишній генерал Владислав Шерстюк. І члени президії з колишніми, добре знайомими прізвищами. Тринадцятий форум у Гарміш-Партенкірхені «Партнерство держави, бізнесу та громадянського суспільства» проходив у квітні 2019 р. вже під егідою НАМІБ. Як повідомлялося, на форум 2019 року прибули понад сто учасників із 18 країн світу.
І ось тут вийшов, м'яко кажучи, конфуз. На сайті НАМІБ з'явився матеріал, під назвою «Росія та Німеччина домовилися про співпрацю у сфері кібербезпеки» з посиланням на сайт «Російське поле» – російський пропагандистський сайт у Німеччині. Там було з гордістю опубліковано меморандум про співпрацю, підписаний, з одного боку, генерал-полковником ФСБ, а з іншого – німецьким політичним діячем, досить помітним і з досить серйозними зв'язками, щоб викликати здивування журналістів та побоювання уряду.
На це звернула увагу німецька преса: газета Die Zeit та тележурнал Першої програми телебачення Німеччини (ARD) Kontraste. Сталося це лише за тринадцять років після початку проведення щорічних конференцій цієї публіки в Гарміш-Партенкірхені.
В інтерв'ю генерала Шерстюка, присвяченому закриттю конференції, прозвучала з цього приводу цікава фраза: «Сьогодні, на нашу радість, до цієї теми нарешті включилися наші німецькі колеги. Потрібно було на це 12 років. Сподіваємося, що з цього року вони стануть співучасниками цієї справи». Фраза означає, що досі нікого з впливових німців завербувати не вдалося, і ось нарешті пощастило. Із цитати ясно також, що Шерстюк вважає свого німецького партнера колегою.
Колегою Шерстюка став Ханс-Вільгельм Дюнн (Hans-Wilhelm Dünn, 1978 р. н.) - регіональний політик CDU з Потсдама, столиці землі Бранденбург, і президент громадської організації «Рада з кібербезпеки Німеччини» (Cyber-Sicherheitsrat Deutschland e.V., CSRD). В організацію входять багато великих німецьких підприємств, такі як «Аеробус», Комерцбанк, «Фольксваген». Публікація меморандуму (явно не розрахована на увагу німецької преси) викликала шок серед журналістів та політиків із багатьох причин. Назва очолюваного Дюнном товариства надзвичайно нагадує назву урядового органу – Національної ради з кібербезпеки (Nationaler Cybersicherheitsrat). Під час підписання меморандуму Дюнн відмовився від двох останніх літер у назві своєї організації – «е.V.», що вказують на суспільний, а не урядовий її характер. На цей підлог звернув увагу колишній президент Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND) Герхард Шіндлер в інтерв'ю передачі «Контрасти». Багатьом могло здатися, що генерал Шерстюк підписав меморандум із серйозним відомством, яке об'єднує представників усіх федеральних міністерств, а не з громадською організацією. За словами Шіндлера, вся ця історія надзвичайно схожа на типову стратегію впливу, характерну для російської сторони, і саме Національна рада з кібербезпеки має вжити заходів, оскільки саме інформаційна безпека важлива для захисту населення.
Ще один важливий момент. Попередником Дюнна на посаді президента Ради з кібербезпеки Німеччини до 2016 року був Арне Шонбом (Arne Schönbohm) – до кінця 2022 року президент Федерального відомства з безпеки інформаційної техніки. Такі контакти Дюнна відкривали перед російськими генералами сліпучі перспективи.
Як з'ясували журналісти, інші члени організації, очолюваної Дюнном (CSRD), про підписання меморандуму від їхнього імені не були повідомлені. Це дало привід голові Союзу співробітників кримінальної поліції (BDK) Себастьяну Фідлеру вимагати відходу Дюнна з посади під загрозою виходу BDK з CSRD.
Водночас Дюнн у березні 2018 року виступав спостерігачем на виборах президента Росії, але не у складі місії ОБСЄ, а на запрошення голови Держдуми, в компанії представників різних правих проросійських європейських партій, включаючи «Альтернативу для Німеччини» (AfD). При цьому його реакція на проведення російських виборів була більш ніж сприятливою.
Через півроку Дюнн був спостерігачем на виборах президента в Зімбабве, але знову ж таки не від Європейського союзу, а від маловідомої організації AFRIC (Association for Free Research and International Cooperation), з анонімним фінансуванням та пов'язаною, згідно з розслідуванням «Ді Цайт» та «Контрастів», з російськими фахівцями з пропаганди.
Вже після того, як вибухнув скандал із меморандумом у Гарміш-Партенкірхені, 20 червня 2019 року Дюнн брав участь у Міжнародному конгресі з кібербезпеки в Москві, де виступав із закликами негайно «почати діалог навколо міжнародного права та кібербезпеки».
***
Обидві операції - і на Кіпрі, і в Німеччині - дуже схожі і за організаторами, і за цілями, і за методами роботи. Мабуть, і проводилися вони в рамках загальної тактики створення нових агентурних мереж. Принципова різниця між ними полягає в тому, що в Німеччині російським генералам так і не вдалося залучити до своєї роботи нікого з більш менш помітних німецьких політиків. А коли такий успіх намітився, вибухнув скандал, що обірвав цю діяльність, хочеться сподіватися, назавжди.
На Кіпрі конференції спецслужб із самого початку проходили за участю та сприяння кіпрської політичної еліти на найвищому рівні. І ніщо не завадить відновленню цих конференцій у той момент, коли вони знову стануть фізично можливими.
