Центром легальної розвідувальної діяльності Росії у країні служить її посольство. Там розташовуються резидентури всіх спецслужб (П'ята служба ФСБ, СЗР, ГРУ, Росспівробітництво), які лише формально підпорядковуються послу. У радянські часи від 60 до 80% дипломатичного складу посольств складали співробітники розвідок.
Як писав Джон Баррон: «З тієї причини, що КДБ наповнює багато радянських посольств такою великою кількістю своїх співробітників, їхній персонал роздутий до абсурду і зовсім не відповідає звичайним потребам нормальної дипломатичної діяльності. Так, у 1971 році в Москві було п'ять мексиканців, які мають дипломатичну недоторканність, і шістдесят радянських представників із дипломатичною недоторканністю в Мехіко. Або ж 108 американців у Москві та 189 радянських представників із дипломатичною недоторканністю у Вашингтоні. Так, у 1971 році знаходилося двоє ліванців у Москві та тридцять одна російська у Бейруті; чотири данці в Москві і тридцять одна російська в Копенгагені; п'ять норвежців у Москві та двадцять п'ять росіян в Осло; двадцять західних німців у Москві та п'ятдесят росіян у Бонні. Загальна кількість акредитованих у Москві дипломатів із вісімдесяти семи некомуністичних країн було 809, тоді як акредитовані в цих країнах радянські дипломати налічували 1769 осіб».
За даними Віктора Суворова, у 70-ті роки в посольствах СРСР було 40% офіцерів КДБ, 20% офіцерів ГРУ та 40% т.з. «чистих» дипломатів. При цьому офіцерам спецслужб було дозволено вербувати «чистих» дипломатів до інформаторів, не конкуруючи між собою. Як говорив в інтерв'ю 2023 року колишній співробітник зовнішньої розвідки КДБ СРСР Олександр Зеленько: «Завжди в кожному посольстві підтримувалося співвідношення: розвідники – від 30 до 60%. З них теж був поділ: 30% – це Головне управління розвідки, суто військова розвідка, зараз це ГРУ, а 60–70% – це ФСБ, колишній КДБ... Я думаю, що якщо кількість розвідників у СРСР була 30–60%, то зараз не менше ніж 50%. А тим більше у зв'язку з проблемами Росії на дипломатичному та на технологічному фронті кількість розвідників збільшуватиметься до 60–70%».
Зараз частка співробітників спецслужб у посольствах, мабуть, ще вища, оскільки офіційна дипломатична активність між Росією та країнами ЄС після нападу Росії на Україну практично припинилася. Тому співробітникам російських представництв залишилося займатися лише таємною діяльністю – розвідкою, пропагандою, вербуванням нових агентів та спробами дестабілізувати політичну ситуацію в країнах ЄС.
Власне, різниця між російськими дипломатами та співробітниками спецслужб умовна. Дипломатів готують у МДІМВ, там же готують і розвідників різних спеціалізацій, які працюють або під дипломатичним, або під науковим чи іншим прикриттям (фінансисти, банкіри, економісти, юристи). При цьому чисельність дипломатичного персоналу російських посольств (як раніше – радянських) набагато перевищує чисельність персоналу посольств інших країн саме тому, що такої кількості офіцерів спецслужб у посольствах інших країн немає.
Крім того, посольства РФ координують діяльність багатьох агентів, які не мають дипломатичного імунітету. Роберт Конквіст писав у передмові до книги Джона Баррона «КДБ. Робота радянських секретних агентів» (1978):
«Цілком очевидно, що діючі за кордоном агенти КДБ поділяються на дві певні групи. До першої групи належать виключно добре навчені та компетентні професіонали, кількість яких порівняно невелика. Доповненням до цієї добірної військової частини служить безліч дипломатів, представників зовнішньоторговельних організацій, кореспондентів радянських інформаційних агентств тощо, для яких служба в КДБ є основним, а то й єдиним заняттям. Робота цих людей зазвичай груба та незграбна. Вони мало навчені і потрапляють на ці посади завдяки своїм спорідненим або іншим подібним зв'язкам. Іноді їх ловлять на місці злочину і виганяють із країни, де вони діяли. Однак не слід думати, що їхні зусилля безрезультатні. По-перше, їхня численність допомагає до певної міри паралізувати обмежені зусилля західної контррозвідки. До того ж, що цілком природно, підключення такої великої кількості людей значно розширює поле діяльності КДБ у наміченій їм країні. Деякі з цих людей діють іноді досить успішно». За півстоліття методи роботи російських спецслужб навряд чи змінилися. Хіба що накопичився досвід.
За даними Міністерства закордонних справ Кіпру, у 2024 році у складі посольства РФ вважався 41 дипломатичний представник: сам посол, вісім радників, 11 перших секретарів, сім других секретарів, п'ять третіх секретарів, вісім аташе та один військовий аташе.
Для порівняння: у посольстві США на Кіпрі акредитовано 31 дипломат, у британському посольстві – 23, у французькому – 10, у грецькому – 10, німецькому – дев'ять, іспанському – сім, китайському – 14, українському – п'ять.
У 2020 р. російських співробітників посольства, акредитованих як дипломати, було трохи більше – 44, але тоді й існувала певна дипломатична активність. Сьогодні їм формально практично нема чого робити. Насправді роботи в них, мабуть, побільшало. Але лише по лінії спецслужб. Нестачу політичної інформації, яка раніше виходила легально, тепер доводиться компенсувати таємним чином.
Якщо до дипломатів додати охорону, обслугу і технічних фахівців, надісланих із Москви, то загальну кількість співробітників посольства Росії на маленькому Кіпрі можна оцінити людина в 120. Весь цей натовп живе своїм таємним життям за стінами посольства, практично не привертаючи до себе уваги.
Після початку війни з Україною країни ЄС сильно скоротили склад російських посольств та консульств, виславши близько 450 розвідників, які працювали під дипломатичним прикриттям, але посольство на Кіпрі залишилося недоторканним. У зв'язку з цим становище Кіпру як розвідувального центру Росії в Європейському союзі після 2022 різко зросло.
Можливо, тому у вересні 2022 року на Кіпрі з'явився новий і не зовсім звичайний посол – генерал-лейтенант ФСБ Мурат Зязиков. Серед його попередників були люди зі спецслужб (це зазвичай добре видно за біографіями), але вони й раніше працювали за кордоном лише під дипломатичним прикриттям. Зязіков – перший посол Росії на Кіпрі та генерал спецслужб, який дипломатом ніколи не був навіть формально, за кордоном не працював та іноземних мов не знає.
У Зязікова типова біографія високопоставленого офіцера КДБ-ФСБ, за Путіна спрямованого у внутрішню політику як т.з. «офіцера діючого резерву».
Зязиков у 1980 р. закінчив історичний факультет Чечено-Інгуського державного університету та юридичний факультет Південно-Російського гуманітарного інституту, у 1984 р. – Вищі курси КДБ у Мінську. У 1990-ті роки служив у ФСБ Інгушетії та Астраханській області. У 2002 році, за Путіна, Зязиков із заступника управління ФСБ по Астраханській області перетворився на заступника повноважного представника Президента Росії в Південному федеральному окрузі, а ще через два місяці на відкрито фальсифікованих виборах був обраний Президентом Інгушетії. З 2008 року він радник президента, потім заступник представника президента у Центральному федеральному окрузі. Кар'єра Зязікова – типовий приклад запровадження офіцерів держбезпеки у структури політичної влади.
Послом на Кіпрі Зязиков став через півроку після початку війни з Україною, у період катастрофічного для російської дипломатії розвитку подій і не маючи найменшого дипломатичного досвіду. Можна припустити, що якраз у цей час значно більше значення мав його професійний досвід керівника таємної поліції. Навряд можна розглядати призначення Зязикова послом на Кіпр як зниження. У лютому 2023 р. він отримав перший (і максимально можливий!) дипломатичний ранг – Надзвичайний та Повноважний Посол – відповідний військовому званню генерал армії. Не всі попередники Зязікова на Кіпрі перебували у цьому ранзі.
Це на два рівні вище за його звання по лінії ФСБ – генерал-лейтенант. Цілком ймовірно, що ранг Зязікова відповідає поставленим перед ним завданням. Як це прийнято серед путінського чиновництва, Зязіков, крім того, що він є членом Спілки письменників Росії, ще й доктор філософських наук. У 2005 році, будучи членом Державної ради РФ, він захистив дисертацію «Етноконцепти культури інгушського народу». Втім, «Дисернет» виявив у ній багато прикладів запозичень та плагіату.
При зведенні до абсолютного мінімуму офіційних дипломатичних контактів особливого значення набувають неофіційні, тобто діяльність спецслужб. Коло свого дипломатичного спілкування на Кіпрі Зязіков, сам того, мабуть, не розуміючи, окреслило в інтерв'ю «Віснику Кіпру» у лютому 2023 р.: «Особливо хочу відзначити теплі та дружні бесіди з верховним комісаром Індії, послами Йорданії, Сербії, Єгипту, Куби, Бразилії та Лівану». З офіційного спілкування з послами західних демократичних країн та країн ЄС Зязіков та його люди фактично виключені.
Вже у грудні 2023 року Путін нагородив Зязікова орденом Пошани «За великий внесок у реалізацію зовнішньополітичного курсу Російської Федерації та багаторічну сумлінну роботу».
Безумовним дипломатичним успіхом Зязікова та його людей можна вважати урочисте відкриття у листопаді 2023 року у курортному місті Айя-Напі видового парку «Айя-Напа – Геленджик». Геленджик з 2017 року – місто-побратим Айя-Напи. У самій події не було нічого особливого, якби не обраний для цього момент. Війна практично обірвала такі контакти. До травня 2022 року понад 150 міст світу вже розірвали побратимські відносини з російськими містами. Щоб у цій ситуації організувати свято російсько-кіпрської дружби за участю мера міста та інших кіпрських чиновників, яких воно явно компрометувало, були потрібні великі дипломатичні зусилля та серйозна попередня робота щодо встановлення «дружніх зв'язків», або, коротко кажучи, вербування. За низкою ознак можна судити, що сьогодні вербівна діяльність посольства переорієнтувалася з вищої політичної еліти, що стала через обставини особливо обережною, на місцеву муніципальну владу.
Про вклад Зязікова в путінську дипломатію епохи її тотального колапсу можна судити з подій 2024 року. Російське посольство дуже сильно активізувало свою діяльність у не визнаній ніким, окрім Туреччини, Турецькій Республіці Північного Кіпру. Причому в кіпрській російській пресі стали рідше згадки про невизнаність Північного Кіпру.
Вибори до Європарламенту на Кіпрі в червні 2024 року найцікавішим чином виявили масштаби фальсифікацій на кіпрських виборах президента Росії в березні 2024 року. Те, що ці масштаби були жахливими, було очевидно відразу.
Тоді, за офіційними даними, на двох кіпрських дільницях проголосувало загалом 53 тисячі осіб. За Путіна було віддано 44844 голоси, що дає йому 84% від усіх виданих бюлетенів. Це майже на 10% більше, ніж у середньому по всій Росії та трохи менше, ніж у Білорусії (87,5%). При цьому достроково за допомогою переносних скриньок для голосування, яких ніхто не бачив, проголосувало 36 870 осіб. Тобто щонайменше 36 тисяч бюлетенів було просто вкинуто. І це окрім інших шахрайських трюків.
Зязіков удостоївся за цю операцію похвали від заступника голови Центральної виборчої комісії РФ Миколи Булаєва. Зязіков у цьому сенсі справді професіонал. У 2002 році на виборах президента Інгушетії, які Зязиков тоді виграв, теж були виявлені дива фальсифікації. Причому в гранично зухвалій формі приблизно так само, як і на Кіпрі.
Зязіков сказав після виборів в інтерв'ю кореспондентові «Російської газети» Олександру Гасюку:
«Як диппредставництво Росії в державі, понад 10% населення якої (а це не мало не мало, щонайменше 120 тис. осіб) складають саме російські співвітчизники, провели масштабну підготовчу роботу з організації повного циклу електорального процесу за кордоном.
Вважаю принципово важливим підкреслити при цьому, що виявлена нашими тут співвітчизниками найвища виборча активність є не стільки формальним процесом, скільки унікальним для держави Євросоюзу єднанням справжніх патріотів своєї Батьківщини у справі вибору кращого для неї майбутнього... Рекордна явка на наших виборчих дільницях у Нікосії, Лімасолі, Пафосі, Ларнаці та Айя-Напі, а також в інших містах, як і попередні результати голосування, повною мірою продемонстрували солідарність співгромадян, що проживають тут, з долею своєї рідної країни».
Краще б він цього не казав. У червні 2024 р. на виборах до Європарламенту за анекдотичних обставин, про які – нижче, висунув свою кандидатуру в депутати ставленик Москви та посольства, голова Координаційної ради російських співвітчизників Кіпру Дмитро Апраксин. Він отримав трохи більше ста голосів, що повністю спростовувало декларацію Зязікова про солідарність росіян, які живуть на Кіпрі з «долею рідної країни». Мабуть, Зязіков, санкціонуючи цю авантюру, не зрозумів, що вибори будуть справжніми.
У жовтні 2023 року на Кіпрі був заарештований і висланий до Росії кореспондент «Російської газети» Олександр Гасюк. Причому затримано його під час операції зі стеження за сім'єю великого українського чиновника, що живе на Кіпрі. Гасюка прикривав співробітник посольства, колишній офіцер Прикордонних військ ФСБ Росії Данило Дойніков, який спробував навіть відбити його у кіпрських поліцейських і був затриманий разом із Гасюком. Гасюк з'явився на Кіпрі навесні 2022 року, на півроку раніше за Зязікова. До Кіпру Гасюк працював у США та Греції, причому інформацію про належність Гасюка до спецслужб кіпрським колегам передали американські. До того на Кіпрі багато років не було представників «Російської газети» та ТАРС. Одночасно з Гасюком на Кіпрі з'явився керівник представництва ТАРС Андрій Суржанський, який раніше працював у США і, за деякими відомостями, співробітник СЗР Росії. З 2015 року Суржанський знаходиться у списку санкцій України.
На відміну від інших європейських країн, на Кіпрі не зменшується, а постійно зростає кількість організованих посольством пропагандистських, насамперед військово-патріотичних заходів. Їх вишукуються нові, часто досить несподівані приводи. До традиційних радянсько-російських урочистостей на зразок 9 Травня додалися, наприклад, святкування річниці нападу Німеччини на СРСР 22 червня та зняття ленінградської блокади 26 січня. Особливо демонстративним та зухвалим виглядало публічне святкування 30 вересня 2023 року перед «Російським домом» у Нікосії приєднання «Новоросії» (Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України) до Російської Федерації. 2024 року святкування повторилося 28 вересня.
Близька до посольства людина – Анжеліна Тер-Оганова, дочка полковника КДБ Арсена Арамовича Тер-Оганова (Тер-Оганяна). Анжеліна Тер-Оганова народилася 1971 року, закінчила МДУ, за її словами, її перша спеціальність – астрофізик. На Кіпр вона приїхала 2013-го і зайнялася організацією гастролей на острові російських артистів. З 2015 року вона почала випускати глянсовий журнал Premier, що дозволило їй зав'язати знайомства серед кіпрської ділової та політичної еліти. Тер-Оганова – неодмінний учасник усіх урочистих прийомів та заходів, що відбуваються в посольстві. За відомостями, що виходять від неї, Тер-Оганова в 1995 році закінчила річний курс Академії ФСБ. У приватних бесідах вона нерідко посилалася на отриману нею з ФСБ інформацію про людей, які її цікавлять.
***
Серед попередників Зязікова на Кіпрі було кілька людей, які явно зробили кар'єру не по дипломатичній лінії, а по лінії спецслужб.
Борис Геннадійович Зенков був останнім радянським та першим російським послом на Кіпрі, він обіймав свою посаду з 1990 по 1996 рік, маючи ранг Надзвичайного та Повноважного Посланця 1-го класу (з 1993 р.). Це рівень генерал-полковника. Він випускник МДІМВ, який працював до того в посольствах у Греції, на Кіпрі та в Марокко. Про те, що Зенков не є «чистим Premier дипломатом», можна судити з того, що в 1997 році він став першим президентом Інкомбанку, потім ще кількох великих компаній і більше в дипломатію не повертався. Зважаючи на все, Зенкова впровадили в бізнес, як Зязікова в політику. Саме за Зенкова було закладено тісні зв'язки російського бізнесу з Кіпром.
***
Важливу роль грав і продовжує грати на Кіпрі наступник Зенкова Георгій Львович Мурадов, який обіймав посаду посла у 1996–1999 роках.
Випускник МДІМВ 1979 року, Мурадов до призначення на Кіпр служив дипломатом у Греції, Болгарії та в Центральному апараті МЗС. Можна припустити, що постом посла він завдячує протекції тестя, дипломатаарабіста, посла СРСР та Росії в Йорданії та друга Євгена Примакова Юрія Грядунова. Грядунов, швидше за все, як і Примаков, майбутній директор СЗР, був розвідником під дипломатичним прикриттям.
Дипломатичний ранг, отриманий Мурадовим під час призначення послом на Кіпр, – Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу (відповідає генерал-лейтенанту). Після Кіпру напрям кар'єри Мурадова різко змінюється, що змушує припускати, що він спочатку був офіцером спецслужб. 2000 року він стає керівником Департаменту міжнародних зв'язків, а у 2007–2010 роках – керівником Департаменту зовнішньоекономічних та міжнародних зв'язків міста Москви. У 2010–2014 роках Мурадов – заступник керівника Росспівробітництва, а після окупації Криму у 2014 році стає заступником голови Ради міністрів Республіки Крим та постійним представником Республіки Крим за Президента Російської Федерації. Тобто з 2000 року Мурадов більше МЗС не підкоряється, тепер він, як і Зязіков до призначення на Кіпр, зображує політику.
Одночасно Мурадов займає безліч громадських постів (тобто постів у суто імітаційних організаціях, які у Росії вважаються громадськими, але не є). У тому числі він президент Товариства культурної та ділової співпраці та дружби з народами Греції та Кіпру «Філія», створеного в 1991 році на базі товариств дружби «СРСР – Греція» та «СРСР – Кіпр». Директор товариства «Філія» з 2019 р. – його син Сергій Мурадов, випускник факультету міжнародної журналістики МДІМВ 2010 року.
Про політичні погляди Мурадова, як і будь-якого персонажа з його середовища, говорити смішно. Але характерна лексика. Ось що він говорив в інтерв'ю 2024 року з нагоди десятиліття захоплення Криму:
«Мені часто запитують: а що, мовляв, було б, якби не трапилася Кримська весна, якби Крим не повстав. Що тут скажеш: гасла київської хунти були абсолютно відвертими і сьогодні вони реалізуються нацистами на підконтрольній їм частині України. І мова не тільки про те, що Крим не повинен бути російським, тобто треба заборонити російську мову та культуру, закрити церкви, стерти історичну пам'ять. Вважаю, що для них найголовніше – вибити стрижень, на якому тримається єдність слов'янських народів, або зробити острів, як вони заявляли, «безлюдним». Але це б їм не вдалося зробити. Кримчани були готові боротися».
З 2014 року Мурадов перебуває під санкціями Європейського союзу, з 2016 року – під санкціями США. Крім того, він знаходиться у списку санкцій Великобританії, Канади, Швейцарії та Австралії.
Син Георгія Мурадова Сергій закінчив у 2010 році факультет міжнародної журналістики МДІМВ за спеціальністю «PR та зв'язки з громадськістю». Йому належать концертні агенції Eventation Greece (зареєстровано в Греції) та MMI Concert Agency (зареєстровано в Республіці Кіпр). Офіційний власник останньої фірми Євген Боязов, друг дитинства Сергія Мурадова. За непідтвердженими даними, Сергій Мурадов – співробітник СЗР. Молодший син Георгія Мурадова Альберт Наришкін (2004) теж закінчив МДІМВ, спеціалізуючись з турецької мови. Старший син Георгія Мурадова Юрій закінчив МДІМВ у 2005 році, працював у 2005–2010 роках у системі МЗС (невідомо, на яких посадах), потім у Адміністрації президента, а з 2017 року – заступником губернатора Ненецького автономного округу. Дуже схоже, що Мурадови – традиційна для СРСР та Росії династія співробітників спецслужб.
Як заведено в цьому середовищі, у Георгія Мурадова є науковий титул, щоправда, неясно який. В одних джерелах зазначено, що він є доктором історичних наук (наприклад, у Вікіпедії), в інших, що кандидат. Відома назва його кандидатської дисертації, захищеної у 2006 році, – «Міжнародні зв'язки регіонів Російської Федерації: на прикладі Москви у 1990-ті – початок 2000-х рр.». Саме в цей час він є керівником Департаменту міжнародних зв'язків міста Москви. Про наукову цінність цієї праці неважко здогадатися.
Наукові публікації Мурадова, згадані на сайті МДІМВ, де він вважається професором, присвячені державній політиці Росії щодо «співвітчизників», тобто цілком укладаються в тематику завдань спецслужб.
***
Наступник Мурадова Володимир Олександрович Павлінов (1937–2013) був послом на Кіпрі у 1999–2003 роках. Дипломатичний ранг – Надзвичайний та Повноважний Посланник 2-го класу. До призначення на Кіпр обіймав у МЗС посади в організаціях, пов'язаних із нерозповсюдженням ядерної зброї. Пост посла на Кіпрі був останнім у його кар'єрі та першим, пов'язаним із посольством. Якщо врахувати, що Павлінов у 1964 р. закінчив МДІМВ, а Вищі дипломатичні курси при Дипаакадемії МЗС Росії лише через 35 років, у 1999 р., напередодні призначення на Кіпр, можна припустити, що основна його діяльність до того йшла лінією розвідки.
***
Наступний російський посол на Кіпрі – Андрій Олексійович Нестеренко (р. 1955) обіймав свою посаду у 2003–2008 роках. Він єдиний, про кого з певною часткою впевненості можна говорити як про «чистий» (кар'єрний) дипломат. Уся його кар'єра розвивалася у рамках МЗС. До Кіпру Нестеренко служив у США, Великобританії та в центральних структурах МЗС, після Кіпру, вже як посол, – у Чорногорії та Хорватії. Дипломатичний ранг (з 2005 р.) – Надзвичайний та Повноважний Посол (генерал армії).
***
Наступник Андрія Нестеренка В'ячеслав Дмитрович Шумський (р. 1950) служив послом Росії на Кіпрі в 2008–2013 роках, тобто два терміни. Судити напевно про його відомчу належність важко. Він закінчив МДІМВ у 1972 році, але про перші 18 років його служби в офіційних джерелах сказано каламутно: «Працював на різних дипломатичних посадах у Центральному апараті та за кордоном». Далі дивний розкид: «У 1990–1991 роках – завідувач відділу Управління країн Африки МЗС СРСР. У 1991-1996 роках - радник Посольства СРСР, потім Росії в США.
У 1996-1998 роках - головний радник, заступник директора Департаменту Африки МЗС Росії.
З 11 листопада 1998 по 20 серпня 2003 - Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Намібії.
У 2003-2006 роках - заступник директора Першого департаменту країн СНД МЗС Росії.
З липня 2006 року по вересень 2008 року – директор Першого департаменту країн СНД МЗС Росії.
З 11 вересня 2008 року по 3 червня 2013 року – Надзвичайний та Повноважний Посол Російської Федерації на Кіпрі. Даних про подальші призначення Шумського немає. З 2010 року він має ранг Надзвичайного та Повноважного Посла.
***
З приводу відомчої належності наступника Шумського та попередника Зязікова Станіслава Віліоровича Осадчого особливих сумнівів немає.
Станіслав Осадчий (р. 1951) був послом на Кіпрі дев'ять років – з червня 2013 по вересень 2022 року. Осадчий закінчив МДІМВ у 1973 році, а Дипломатичну академію МЗС, що дає вихід до генеральських чинів та високих дипломатичних посад – у 1999-му. Вищий дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посла Осадчий отримав у 2004 році разом із місцем посла Росії в Австрії, яким перебував до 2010 року. Із самого початку у кар'єрі Осадчого чергувалися дипломатичні посади за кордоном (Кіпр, Греція, США, Німеччина, Туреччина, Австрія) з адміністративними в апараті МЗС – завідувач секретаріату міністра закордонних справ, керівник Департаменту кадрів МЗС, директор Департаменту безпеки МЗС Росії. З останньої посади Осадчий отримав призначення послом на Кіпр. Кадри та безпека – це традиційна сфера діяльності КДБ, а потім ФСБ у будь-якому радянському/російському відомстві.
Осадчий – спадковий офіцер спецслужб. Його батько Віліор Гаврилович Осадчий – високопоставлений співробітник ПДУ КДБ, який у різний час був резидентом КДБ у Кабулі (1971–1979) та Ізраїлі. За інформацією з відкритих джерел, Віліор Гаврилович Осадчий служив у резидентурі радянської розвідки в Ізраїлі у 1955–1960 та 1966–1968 роках під прикриттям посади торгового аташе радянського посольства у Тель-Авіві. Дідом Станіслава Осадчого був, що дуже ймовірно, майор держбезпеки Гаврило Іванович Осадчий, убитий під час каральної операції проти Української повстанської армії у 1945 р.
З 2023 року кандидат історичних наук Станіслав Осадчий – професор МДІМВ. Цікаво, що більшість із дисциплін, що їм викладаються, навіть на перший погляд безпосередньо пов'язані з пропагандою та вербуванням емігрантів, наприклад – «Актуальні напрями інформаційно-роз'яснювальної роботи у зовнішньополітичній діяльності» та «Робота роззакордонних установ із співвітчизниками за кордоном».
Станіслав Осадчий пробув послом Росії на Кіпрі зненацька довго – дев'ять років. Причому дуже важливі роки. За цей час – між окупацією Криму та нападом на Східну Україну – склалася в остаточному вигляді антидемократична політика та ідеологія путінського режиму, відбулося різке посилення ролі держбезпеки та розвідки і всередині країни, і за кордоном. У процесі розширення санкцій, якими цивілізований світ обкладав Росію, зростала і роль Кіпру як слабкої ланки Євросоюзу, відкритої для фінансових та політичних контактів із Росією. Слід гадати, що саме в епоху Осадчого та багато в чому завдяки його зусиллям на Кіпрі склалася таємна мережа політичних, фінансових та агентурних зв'язків, яку 2022 року перейняв Зязіков.
Осадчий мав колосальний вплив на кіпрський істеблішмент. Він дзвонив безпосередньо кіпрським політикам і урядовцям і давав їм вказівки, як вони мають діяти в різних обставинах. Зазвичай, його вказівки виконувались. Він дозволяв собі недружні випади щодо уряду Кіпру, і вони залишалися без відповіді з боку місцевої влади і навіть без осуду в пресі.
Якось Осадчий зажадав від президента Кіпру Анастасіадіса звільнити неугодного йому працівника президентської адміністрації Макаріоса Друсіотиса. І його звільнили. Про це кіпрський журналіст Друсіотіс сам пише у книзі «Острів Путіна»: «У 2013 році я був частиною армії волонтерів, які працюють над кампанією з обрання лідера правої партії «Демократичне об'єднання» (DISY) Нікоса Анастасіадіса на пост президента Республіки Кіпр. Коли він переміг на виборах, він призначив мене своїм спеціальним помічником. <…> Моя співпраця з президентом Анастасіадісом була перервана восени 2014 року, коли я був змушений піти у відставку через книгу, яку я опублікував, про роль великих держав у турецькому вторгненні на Кіпр у 1974 році. Радянський Союз у моїй книзі не представлений у доброму світлі, тому що я виявив, що поради фактично заохочували турків до вторгнення, підриваючи віру, яку вони культивували, у те, що Радянський Союз був єдиною країною, яка стійко підтримувала Кіпр на міжнародній арені. В результаті посол Російської Федерації на Кіпрі чинив тиск на президента, щоб позбутися мене.
Як повідомляло 14 вересня 2022 року кіпрське видання «Радіо Прото», «Колишній генеральний директор Міністерства закордонних справ Кіпру Олександрос Зенон, виступаючи в радіопрограмі «Радіо Прото», повідомив, що на зустрічі, яка відбулася в його кабінеті в Міністерстві закордонних справ, пан Осадчий «зажадав, щоб ми порушували наші зобов'язання перед Європейським союзом», щоб служити російським інтересам і планам. «Він чітко сказав мені, що за нами стежать. Тобто наші телефони тощо прослуховуються», – додав пан Зенон, а розмова закінчилася тим, що «я автоматично сказав йому, що «дискусія закінчена», і фактично вигнав його зі свого кабінету». У період, коли пан Осадчий служив на Кіпрі, втручання Росії у внутрішні політичні та церковні справи Кіпру було інтенсивним і часто навіть без дотримання дипломатичних приводів».
За Осадчого, у 2019–2022 pp. на Кіпрі як радник-посланець (друга особа в посольстві) служив Андрій Майович Панюхов (р. 1970). Дипломатичний ранг – Надзвичайний та Повноважний Посланник 2-го рангу. Панюхов відомий як розшифрований співробітник СЗР.
2016 року радником-посланником на Кіпрі був Андрій Громов. Начебто дипломат, але з дивними лакунами в біографії. Громов народився 1959 р., у дитинстві був відомим актором, хлопчиськом грав у популярних фільмах «Пригоди жовтої валізки», «Офіцери» та ін.
У 1981 році Громов закінчив МДІМВ (англійська, урду). Але, судячи з офіційної біографії, у системі МЗС він почав працювати лише 1996 р. «У 2005–2012 рр. - Старший радник Постійного представництва Росії при ООН в м. Нью-Йорку, США. У 2014–2015 роках. – головний радник Департаменту роботи зі співвітчизниками. У 2015–2017 роках. - Радник-посланник Посольства Росії на Кіпрі. Має дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посланця 2-го класу, наданий 10.06.2017 р.». З 2018 року – Генеральний консул Російської Федерації у м. Русі, Республіка Болгарія.
Чим Громов займався перші 15 років після закінчення МДІМВ і перші дев'ять років у МЗС, у його біографії не говориться, що дивно. Навряд це була робота під журналістським прикриттям, тоді залишилися б публікації. Швидше за все, він служив у військовій розвідці. Урду – це одна з мов Індії, Пакистану та Афганістану. Служба в Департаменті роботи зі співвітчизниками МЗС теж вказує швидше на спецслужби, ніж на дипломатію. Ну і консульські посади зазвичай займають співробітники спецслужб, тому що вони пов'язані насамперед із широким спілкуванням з людьми, які звертаються за візами та іншими консульськими послугами.
