Згадана вище GRS Group Europe AG – не єдина швейцарська фірма, пов'язана одночасно з АБОЗ та з громадянами Німеччини.
10 червня 2008 року в російському консульстві в Лейпцигу певна графиня Ірена фон Кренінгер фон унд цу Нейденштейн була нагороджена орденом АБОЗ «Катерина Велика» за «заслуги та великий особистий внесок у розвиток дружби та співробітництва між Російською Федерацією та ФРН». На церемонії були присутні Генеральний консул Росії в Лейпцигу Геннадій Голуб та професор АБОЗ Лоренц Хааг, який і вручив орден. У своїй відповіді графиня сказала: «Шановний професоре Хааг, дорогий Лоренце! Прошу Вас особисто передати мою щиру та щиру подяку професору доктору Віктору Шевченку, президенту Російського національного комітету громадських нагород». Того ж дня та на тій самій церемонії професор Хааг нагородив Генерального консула Голуба орденом Горчакова, також орденом АБОЗ.
Нагородження співпало зі святкуванням 225-річчя від дня заснування генерального консульства Росії в Лейпцигу та 35-річчям від початку поставок у ФРН газу з Росії.
«Біля витоків цих подій стояла Лейпцизька фірма Фербунднетцгаз АГ, голова правління професор Полотно, який також брав участь у відкритті урочистих заходів», як було сказано у фоторепортажі про цю подію, яка з'явилася на сайті АБОП 18 червня 2008 р.
Ще через тиждень, 24 червня 2008 р., у швейцарському місті Селевін було зареєстровано фірму Euro Gaz GmbH з капіталом у 20000 швейцарських франків. Керуюча – графиня Ірен фон Кренінгер фон унд цу Найденштайн, мешканка Мюнхена. Цілі фірми позначені як «проведення фінансових і торгових операцій усіх видів <…> Насамперед з нафтою та іншими товарами в галузі енергетики». Фірма була ліквідована лише у лютому 2016 року. Тут вимальовується цілий клубок дуже дивних зв'язків між великою колишньою гедеєрівською, а потім просто німецькою фірмою, що будує газопроводи та імпортує російський газ, Академією проблем безпеки, охорони та правопорядку та таємничою графинею, орденоносицею АБОП і власницею свіжовідкритої швей. І, звичайно, російським представництвом.
***
На початку червня 2008 р. Німеччину відвідав президент РФ Дмитро Медведєв. Про переговори між Медведєвим, Ангелою Меркель та Хорстом Келером професор Лоренц Хааг розповів кореспондентові Ітар-Тас Володимиру Смелову в інтерв'ю, опублікованому на сайті АБОЗ одночасно з репортажем про нагородження орденом графині Ірен фон Кренінгер фон унд цу Найден. Лоренц Хааґ був представлений в інтерв'ю як керівник німецького Агентства глобальних комунікацій.
Західний експерт, професор Лоренц Хааг – винятково цікава постать. Вперше ім'я Лоренца Хаага, жителя німецького міста Хемніца (ще без будь-яких титулів), з'являється в мережі 2003 року на кремлівському сайті. Він вітає президента Володимира Путіна із 300-річчям Санкт-Петербурга.
З цього часу Лоренц Хааг із наростаючою частотою починає з'являтися в російській пресі, даючи інтерв'ю щодо різноманітних актуальних подій російської політики, завжди хваляючи політику і рішення Путіна. Інтерв'ю у нього завжди бере одна й та сама людина – кореспондент ІТАР-ТАРС у Берліні Володимир Смілов. Що змінюється, то це набір його титулів.
У 2005 році Лоренц Хааг - «керівник проекту «Розвиток відносин з РФ» товариства «Ініціатива Південно-Західної Саксонії»». Ця «Ініціатива» – громадська організація при уряді землі Саксонія, яка займається економічним та культурним піаром регіону.
З 2006 року Лоренц Хааг – голова німецького Агентства глобальних комунікацій. Саме в цій якості він найчастіше згадується у російській пресі. Організація під такою назвою дійсно була зареєстрована в Берліні у 2010 році, жодною діяльністю не займалася і була закрита навесні 2014 р. Характерна безглуздість самої назви. Такі псевдонаукові словосполучення вигадуються спеціально для того, щоб пустити пилюку в очі і перешкодити задуматися над тим, чим може займатися контора з такою назвою.
Одночасно двічі професор (Prof. Prof. e.h.) Лоренц Хааг є головою наукової ради ще однієї організації з дивною назвою «Інститут навколоекономічних інновацій» (Institut für wirtschaftsnahe Innovation e.V.), розташованої в місті Хемніце.
У 2007 році Лоренц Хааг засвічується як член Академії безпеки, охорони та правопорядку (АБОЗ) під час вручення орденів АБОЗ у генеральному консульстві РФ у Лейпцигу. 15 березня 2007 р. на сайті АБОЗ було опубліковано звернення Лоренца Хаага до президента АБОЗ Віктора Шевченка з проханням про нагородження канцлера Ангели Меркель орденом «Катерина Велика» І ступеня.
У різні роки Хаага представляють у пресі як головний редактор журналу «Еліта Росії» для західної Європи та заступник головного редактора журналу «Практика міжнародного бізнесу».
З 2009 року Лоренц Хааг є повноважним представником у Федерації космонавтики РФ у Європі, США та Канаді. Федерація космонавтики за характером діяльності та відомчим корінням дуже схожа на АБОЗ – явне породження спецслужб. І «громадських» орденів та медалей у неї аж ніяк не менше.
Про завдання, які Федерація космонавтики Росії (ФКР) намагається вирішувати за кордоном, та про роль у цьому Хаага, відверто сказано у звітній доповіді ФКР у 2011 році:
«В даний час у країнах СНД існує 3 організації ветеранів космонавтики, комітети яких працюють з ФКР (це: в Білорусії – Організація ветеранів Байконура та в Україні – Комунар та Полісвіт).
Ще до п'ятого з'їзду ФКР була спроба створити «Російське космічне суспільство» в Німеччині. Було підготовлено всі установчі документи, послані туди, але досі це питання вирішено, т.к. поставлені судами, які там започатковують подібні організації, юридичні перепони, представник РКО вирішити не може. Це стосується не лише Німеччини, а й Чехії, Польщі тощо. Знайти лазівки в їхньому юридичному праві ми не зможемо, тому можна розраховувати тільки на взаємодію громадських організацій космічної спрямованості цих країн з ФК Росії.
З 2009 року непогано розпочав та продовжує свою діяльність Представник ФКР у Німеччині – професор Лоренц Хааг. Їм запропоновано та проводиться багато заходів щодо пропаганди російсько-німецького співробітництва в космосі, щодо організації спільних зусиль Керівних органів космічної діяльності Росії та Німеччини на благо обох країн. Не все завжди вдається загалом через інертність прийняття рішень цими керівними органами, але його наполегливість вселяє надію на виконання тих заходів, які він пропонує.
У СНД треба виявити країни, лояльні юридично до створення громадських організацій Росії на своїх територіях, знайти там «активні багнети» від космонавтики і пробувати створювати структурні підрозділи ФКР у цих країнах». Фактично у доповіді йдеться про створення під виглядом громадських організацій власної агентурної мережі.
Як представник Федерації космонавтики Лоренц Хааг з 2013 р. є членом Німецько-Російського форуму. Це громадська організація високого рівня, яку очолює колишній прем'єр-міністр федеральної землі Бранденбург Маттіас Платцек. Її офіційна мета – сприяння взаєморозумінню між представниками громадянських суспільств Німеччини та Росії та розвитку демократії в Росії. Стати членом цієї організації можна тільки на особисте запрошення її правління, а можливості, що надаються членством, надзвичайно зручні для напрацювання контактів у високопоставлених колах німецького суспільства. Це означає, що Хааґ був кооптований у члени Форуму на особисте запрошення когось із членів правління з німецької сторони.
У 2009 році «Голос Росії» у матеріалі щодо газового конфлікту України та Росії цитує двох німецьких експертів: Лоренца Хаага та Олександра Рара. З 2012 року Рар - науковий директор Німецько-Російського Форуму. Викриття АБОЗ у 2008 році ніяк не позначилося на громадському становищі Лоренца Хаага. Він продовжував регулярно виступати в російській пресі з інтерв'ю ІТАР-ТАРС як західний експерт аж до осені 2014 року. В останніх інтерв'ю Хааг встиг привітати приєднання Криму до Росії та запевняв читачів, що німецька громадськість ставиться до цього з розумінням. На цьому Хааг і згорів.
Коротка репліка автора цього тексту у фейсбуці восени 2014 року про те, що «професора Лоренца Хаага» у Німеччині немає, і що існує він лише у фантазіях кореспондентів ІТАР-ТАРС, несподівано привернула до себе увагу преси та стала затравкою для лавини викриттів.
Спочатку відгукнулося радіо Свобода, потім численні німецькі газети та телевізійні канали, включаючи «Ді Вельт», «Шпігель» та багато інших.
Кореспонденти німецького телебачення, які зуміли знайти Хаага в Хемніце, з'ясували, що він емігрант із Росії, приїхав до Німеччини в середині 90-х років і розмовляє німецькою мовою зі слов'янським акцентом. Журналісти «Вельтам Зоннтаг» зв'язалися по телефону з Федерацією космонавтики в Москві і отримали підтвердження того, що Хааг уповноважений вручати нагороди Федерації. На прощання їм порадили «берегти здоров'я».
Більше нічого про Хааґ точно не відомо. Ні рік народження (імовірно 1952), ні професія, ні місця навчання чи роботи в СРСР та Росії.
«Der Spiegel: Німецькі агенти Кремля – параноїки, аферисти та антисеміти На кремлівську пропаганду в Німеччині працюють аферисти, параноїки та антисеміти, стверджує журнал Spiegel. Як пише видання, особи німецьких експертів, які мелькають на російському ТБ, мають сумнівну біографію і репутацію, а також вірять у теорії змови та націоналістичні ідеї.
Der Spiegel спробував викрити «самопроголошених» німецьких експертів, які виступають в ефірі російського телебачення та запевняють, що Берлін перейшов на бік Кремля. Одним із них є «псевдопрофесор» Лоренц Хааг, який стверджує, що «у Німеччині розуміють позицію Криму та Росії». При цьому у зриві переговорів щодо газу він звинувачує Україну. У Німеччині він «фантом», пише видання. Протягом останніх 25 років про нього не писала жодна німецька газета, повідомляє Der Spiegel. Він також є лауреатом премії московської Академії з проблем безпеки, оборони та правопорядку, яку свого часу отримав Маркус Вольф, колишній керівник зовнішньої розвідки НДР Штазі.
Походження наукових титулів Хаага теж неясно. Ясно тільки, що вони липові. Перший професорський титул, швидше за все, означає «професор АБОП». Другий означає, що Хааг є почесним професором П'ятигорського технічного університету.
У П'ятигорську в 2010 році видано і єдину відому друкарську працю Лоренца Хаага. Це 42-сторінкова брошура під назвою «Людина епохи глобалізації». Вона є панегіриком ректору п'ятигірського університету доктору наук Віктору Казначєєву. У цього вченого теж цікава біографія. У 70-80-ті роки Казначеєв був другим секретарем Ставропольського обкому партії (за першого секретаря – Горбачова). Коли Горбачов зайняв посаду генсека, Казначеєв став міністром соціального забезпечення СРСР, а потім керуючий справами ЦК компартії РРФСР. Сам автор книги представлений у ній як «керівник німецького агентства глобальних комунікацій. Відомий експерт з питань безпеки щодо внутрішньої ситуації Росії» (граматика оригіналу).
У книзі Хааг згадує, що знає Казначєєва близько 40 років. Що означає, що сам він, швидше за все, походить теж із Північного Кавказу і був з юності знайомий із місцевим партійним керівництвом. На сторінці Хаага у фейсбуці відсутня будь-яка інформація про нього, крім місця проживання - місто Махачкала.
Можна припустити, що Хааг – офіцер, чи армійський, чи МВС, чи спецслужб. Якби він мав громадянський диплом, наприклад, інженера, то приховувати цей факт було б безглуздо і навіть шкідливо.
***
Найдивніше в цій історії – напрочуд некваліфікована робота російських спецслужб. А в тому, що йдеться саме про спецслужби, німецькі журналісти сумнівів не мають.
Фінальний скандал, пов'язаний з «професором Хаагом», мав бути запрограмований у цю операцію з самого початку. Насправді неможливо серйозно сподіватися, що жоден з читачів рано чи пізно не вирішить перевірити в Інтернеті, чи існує такий «західний експерт» насправді. А якщо й викриє, то його викриття – це питання хвилин.
Але, з іншого боку, система працює. Цілком вигаданий німецький професор Хааг благополучно функціонував дуже багато років і мав шанси функціонувати й надалі.
Відомі на Заході громадські та політичні діячі, які погоджуються виконувати функції агентів впливу, є величезною цінністю, але їх пошук, вербування та використання – надзвичайно важке завдання. Люди типу Ромена Роллана чи Ліона Фейхтвангера у 30-ті роки, або колишнього канцлера ФРН Шредера сьогодні коштують дорого, важко керовані та примхливі. Вони залишають за собою право самостійно формулювати свої висловлювання, пручаються цензурі і тією чи іншою мірою дбають про збереження заробленої у своїх країнах репутації. Щоправда, і цінність у них подвійна. Так само, як і раніше за радянських часів, у своїх країнах вони пропагують російську політику, а у внутрішній пропаганді їхні імена використовуються для того, щоб навіяти населенню, ніби широка західна громадськість справді симпатизує російському режиму та його підтримує.
Появу фантомних агентів впливу, які виконують лише другу функцію, але є недорогими та повністю контрольованими, слід вважати відносно недавнім російським винаходом.
Загалом складається враження, що публічна активність Лоренца Хаага, через яку він погорів, була лише вершиною айсберга. Інтерв'ю за його підписом складаються зі стандартних кліше і, швидше за все, писалися журналістом ІТАР-ТАРС без участі Хаага за пропагандистськими шаблонами.
Набагато важливіше участь Хаага у різних німецьких організаціях, які забезпечують йому найрізноманітніші зв'язки, зокрема й у політичних колах. Можна припустити, що на цій прихованій стороні його активності викриття Хаага як фальшивого професора та московського агента впливу позначилося не фатальним чином. У всякому разі, і через багато років після викриття ім'я Лоренца Хаага, як і раніше, перебуває у списку членів привілейованого Німецько-Російського Форуму. За іронією долі – поруч із ім'ям Хельмута Хана.