Ліквідація АБОП і обрив створених з її допомогою зв'язків у політичному та діловому світі Німеччини та інших країн завдав, мабуть, дуже великої шкоди такого роду діяльності російських спецслужб.
Можна, однак, припускати, що вона не припинилася, тим більше, що крім АБОП існують і діють безліч родинних організацій, у тому числі і велика кількість «академій».
У Ганновері, наприклад, знаходиться зареєстрована 17 грудня 2002 року Європейська академія природничих наук (ЄАПН) – Europäische Akademie der Naturwissenschaft (EANW). Вона була спочатку створена як філія Російської академії природничих наук, однієї з безлічі російських «суспільних академій», які не мають жодного відношення до науки.
Президент ЄАПН – Володимир Тиминський, віце-президент – проф. Хельмут Хан (Helmut Hahn). На відміну від емігранта В. Тиминського, який не має жодних наукових заслуг, Хельмут Хан – справді професор, відомий вчений, президент Берлінського медичного товариства ім. Р. Коха, директор Інституту імунології Берлінського університету. Фантастична біографія самого Тиминського викладена з його особистому сайті.
Академія не займається жодною видимою науковою діяльністю, але активно роздає нагороди, яких уже 2008 року було понад сорок. Серед них є навіть «Європейський орден Петро Великий», близнюк ордена Петра Великого, яким нагороджувала АБОЗ. Зараз у ЄАПН понад 24 медалі, 18 орденів, три персональні медалі. ЄАПН надає також звання «почесний доктор Академії», «Почесний професор Академії», «Почесний винахідник Європи».
У 2003 р. до членів академії було прийнято генерала Віктора Шевченка, президента АБОП. 2006 р. Шевченка було нагороджено орденом ЄАПН «Зірка сенатора», про що було повідомлено на сайті ЄАПН. Привітання підписано Володимиром Тиминським та Хельмутом Ханом.
Форум Роберта Коха та І.І. Мечникова, який очолює Гельмут Ган, є повністю офіційною німецько-російською організацією, створеною за ініціативою також офіційної урядової організації «Санкт-Петербурзький діалог» для «розвитку міжнародних зв’язків у медицині та охороні здоров’я» та діє «під егідою Міністерств охорони здоров’я Німеччини та Росії в рамках Партнерства з модернізації... Метою Форуму Коха-І.І. Мечникова є підвищення рівня медичного обслуговування в Росії». Професор Гельмут Ган також є членом Німецько-російського форуму, який очолює колишній прем’єр-міністр Бранденбурга Маттіас Платцек.
До своєї ліквідації на початку 2009 року АБОЗ була у списку партнерів ЄАПН разом з різними іншими більш-менш дивними організаціями.
На першому місці серед почесних професорів ЄАПН – генерал Валентин Варенніков, один із ініціаторів путчу проти Горбачова у 1991 р. Крім нього у списку ще багато російських військових. За зовнішніми ознаками, поведінкою та лексикою ЄАПН дуже нагадує АБОП. Вказівок на джерела її фінансування на сайті ЄАПН немає.
За 15 років Європейська академія природничих наук обросла цілою купою відгалужень, на перший погляд, самостійних, але замикаються на того ж Тиминського та його родину.
Ось основні:
Європейське наукове товариство (Europäische Wissenschaftliche Gesellschaft); Міжнародний медичний конгрес Euromedica – Hannover; Європейський університет EANW; Міжнародний лицарський союз; Міжнародне бюро реєстрації прав авторів; Міжнародна асоціація авторів наукових відкриттів; Міжнародна академія авторів наукових відкриттів; Євроклуб.
ЄАПН також співзасновник «Мобільного Університету Саморозвитку» (Москва).
У Євроклубі є, наприклад, «Секція відродження лицарського руху» із підсекціями:
1. Мальтійський орден
2. Тевтонський орден
3. Орден Тамплієрів
4. Орден лицарів острова Кіпру
5. Орден Святої Марії
6. Орден Святого Лазаря
Все це – суто шарлатанські, псевдогромадські організації, що імітують наукову активність, за якими стоїть дуже невелика група людей.
На перший погляд, основним їх заняттям є торгівля саморобними орденами та псевдонауковими титулами. Крім того, організуються платні конференції для чиновників колишніх радянських республік, пов'язані з екскурсіями Європою та врученням титулів та орденів. ЄАПН навіть випускає іменні поштові марки із зображенням окремих осіб.
Ще в 2007 році на суто шарлатанський характер діяльності ЄАПН і на те, що їхній сайт розташований аж ніяк не в Ганновері, а в Москві, звернув увагу один блогер Живого Журналу.
За деякими джерелами, деякі медалі ЄАПН вручалися за винагороду в тисячу євро. Приклади таких нагороджень разом із екзотичними біографіями нагороджених можна знайти на сайті ЄАПН. Але навряд чи цими доходами можна пояснити фінансування такої розгалуженої Системи підставних організацій та їх зв'язок із офіційними німецькими організаціями та справжніми професорами, на зразок Хельмута Хана. І ще важче пояснити готовність того ж таки Хельмута Хана співпрацювати з явними шарлатанами.
Зрозуміло, що за створенням структури, що виглядає на перший погляд суто клоунською, стоїть продумана програма та досить потужне фінансування.
Одне виготовлення орденів (цілком якісних, за словами очевидців, і мало чим від державних російських) – досить дороге задоволення. Створена система надзвичайно зручна для підгортання як чиновників та інших важливих осіб з колишнього радянського простору, так і радянських емігрантів у Німеччині, часто неосвічених та ласих на нагороди та звання. А партнерські відносини з АБОЗ видають зразкові джерела цього фінансування.
Президія ЄАПН складається з президента Тиминського, віце-президента з Німеччини проф. Хельмута Хана, віце-президента з СНД проф. Р.Г. Мелік-Оганджаняна та доктора наук, поета М. А. Пекеліса.
Михайло Абрамович Пекеліс – дуже цікава постать. Ось його біографія із сайту Спілки письменників Росії.
Пекеліс Михайло Абрамович (псевдонім — Михайло Пластов) (нар. 2 серпня 1947 р.) — письменник і вчений зі світовим ім'ям, відомий московський поет, прозаїк, журналіст, видавець, драматург, фізик, математик, кандидат фізико-математичних наук, доктор філософії, професор Європейського університету, засновник літературного руху «Нове Відродження».
Є членом Спілки письменників Росії, Спілки журналістів Росії, Президії Російської Академії Природних Наук (РАЄН), Президії Європейської Академії Природних Наук (ЄАПН), дійсним членом Академії Російської Словесності; головою Секції літератури та пропаганди знань РАЄН, співголовою Спілки літераторів Росії.
Михайло Пластов – президент Спілки літераторів Європи та президент Міжнародної нагородної Спілки Ради з громадських нагород ООН.
<…>Лауреат міжнародних премій імені Джанні Родарі, «Золотий Грифон» та Артіади Народів Росії; кавалер чотирьох орденів Міжнародного нагородного Союзу та шести урядових та громадських нагород». Це біографія хрестоматійного шарлатану. Пекеліс справді інженер-фізик, у мережі можна знайти його дисертацію, захищену у 1997 році. Характер його професійної діяльності та джерела заробітку у наступні 20 років – незрозумілі.
Усі організації, членом яких він є, включаючи РАЄН, ЄАПН та інші, – псевдонаукові. Усі нагороди – саморобні, вигадані шарлатанськими «академіями» та нагородними конторами.
Інтерес становлять дві організації, які він очолює.
Союз літераторів Європи та Міжнародний нагородний Союз Ради з громадських нагород ООН були створені у 2005 р. у Польщі, під час літературної конференції, організованої Російським центром науки і культури (РЦНіК) у Варшаві, Союзом польських літераторів, Інститутом русистики Варшавського університету. «Президентами цих спілок, необхідність створення яких давно відчувалася в європейському культурному просторі, було обрано письменника, академіка РАЄН Михайла Пластова».
Другий з'їзд Союзу літераторів Європи відбувся у лютому 2011 року в Берліні «в готелях «Модена» та «Осканішер»». 2013 року «міжнародний конгрес у рамках Союзу літераторів Європи» пройшов у Стамбулі. На сторінці Пластова в мережі linkedin сказано: «Спілка літераторів Європи – перша творча загальноєвропейська спілка, що об'єднує голів письменницьких, літературних та журналістських організацій Європи, видатних європейських письменників, видавців та діячів літератури у тому числі авторів наукової, технічної та освітньої літератури». Цілком очевидно, що ця організація підставна, розрахована на підгортання (залучення, вербування) російських емігрантів, які щось пишуть і зацікавлені в публікаціях і нагородах. У ній немає жодних реальних членів та жодної реальної структури, крім кількох осіб, які імітують громадську діяльність коштом з невідомого джерела.
Про їхню тактику можна судити з нагоди, що стався з одним берлінським поетом і одночасно успішним інженером-хіміком.
Нагородження його премією Союзу літераторів Європи проходило у «Російському домі» на Фрідріхштрасі у Берліні.
Навіть за радянських часів це місце слугувало центром громадської діяльності КДБ у Східному Берліні та не змінило свого специфічного характеру донині.
Будь-які організації, які мають там штаб-квартири або проводять свої заходи, безсумнівно тим чи іншим чином пов'язані з російськими спецслужбами. Як вважається, посада директора «Русского дома» – полковницька. До ліквідації АБОЗ тодішній директор «Російського дому» був «професором АБОЗ» і брав участь у її діяльності. Зокрема, був присутній на нагородженні орденом АБОЗ міністра МВС Баварії Бекштайна в Мюнхені.
Так ось, після нагородження невинною літературною премією лауреата відкликали до сусідньої кімнати, де аташе з культури російського посольства вручив йому годинник від президента Росії. Далі був діалог: «Але ж я нічим не заслужив» – «Нічого, ще заслужіть». У цьому випадку вербування зірвалося, але, мабуть, в порядку рідкісного виключення.
У Берліні у Спілки літераторів Європи існує організація-близнюк – Спілка письменників міжнаціональної згоди ФРН (Schriftsteller Vereinigung Bundesrepublik Deutschland für Völkerverständigung e.V.). Це теж фіктивна громадська організація, хоч і формально зареєстрована у 2010 р. Коштує за нею одна єдина людина, він же президент – письменник Володимир Сергієнко. Сергієнко – радянський емігрант, виходець зі Львова, живе у Берліні, але постійно бере участь у московських пропагандистських теле- та радіопрограмах та вручає у різних країнах премії від імені своєї Спілки письменників міжнаціональної згоди ФРН. Як, наприклад, в Україні в 2014 р. Мова про Сергієнка та його контору піде нижче, на чолі про проросійські ЗМІ.
Міжнародний нагородний Союз Ради з громадських нагород ООН, який також очолює Михайло Пекеліс, – ще більш абсурдна освіта. Жодного відношення до ООН він, природно, не має. Не має також структури та адреси. Це блеф у чистому вигляді. Його нагороди – це одночасно й нагороди Європейської академії природничих наук, що випливає з інформації про одне із нагороджень:
«За вагомий внесок у наукові дослідження у сфері медицини Європейською академією природничих наук та Міжнародною радою з громадських нагород Організації Об'єднаних Націй (ООН) 15 березня 2007 року Анатолія Віталійовича Малихіна нагороджено орденом «Великий Срібний Хрест з Короною» та почесним дипломом». Усі вищеописані структури – «академії», нагородні спілки та спілки письменників – дуже схожі друг на друга і власне, і за цілям. Вони фальшивки, які прикидаються громадськими організаціями. Основна їхня діяльність у Німеччині – налагодження зв'язків та вербування агентів у різних шарах та групах німецької та емігрантської спільнот шляхом роздачі нагород та імітації громадської активності. Що не виключає одночасно отримання додаткового доходу від торгівлі потішними орденами. Ці контори нікого не репрезентують у реальності (крім московських роботодавців) і не змогли б виникнути без таємного державного фінансування.