«Дослідний центр» – словосполучення, яке може означати насправді будь-що: і справді наукова установа, і щось прямо йому протилежне, підставне. За такою назвою може ховатися і група фальсифікаторів від «науки», група ідеологічних пропагандистів, і центр агентурної розвідки. Або і те, й інше, і третє разом узяте. Останні кілька десятиліть путінський режим розмножує такі фальшиві контори у величезній кількості – і всередині країни, і за кордоном. За назвами імітації наукових центрів на перший погляд майже не відрізняються від справжніх. Хоча є низка ознак, якими їх можна досить легко ідентифікувати. По-перше, фальшивки зазвичай називаються дуже пишно, із претензією на загальносвітове значення нібито досліджуваних питань – «клуб геополітичних досліджень», «інститут-діалог цивілізацій», «центр глобальних проблем» тощо.
По-друге, легко з'ясувати, що публічна діяльність таких організацій зводиться до пропаганди російської політики та досягнень путінського режиму. Про непублічну сторону цієї діяльності теж можна легко здогадатися – вона цілком лежить у сфері інтересів російських спецслужб та МЗС.
***
Одна з таких протиприродних організацій вилупилася у Берліні у 2016 році. Вона називається «Німецький центр євразійських досліджень» (German Center for Eurasian Studies - GCES). Термін «євразійський» – теж сам собою індикатор. Він вже давно зарезервований за шарлатанським «Міжнародним євразійським рухом», очолюваним Олександром Дугіним.
Як сказано у Вікіпедії, «політична діяльність Дугіна спрямована на створення євразійської наддержави через інтеграцію Росії з колишніми радянськими республіками до нового Євразійського Союзу (ЄАС)».
Керівництво центру складається із двох осіб. Директор - Мануель Оксенрайтер, Німеччина (Manuel Ochsenreiter, 1976 - 2021); Віце-директор - Матеуш Піскорскі, Польща (Dr. Mateusz Piskorski, 1977).
Німецький журналіст Мануель Оксенрайтер, який помер у 2021 р. у Москві, – правий або, за його власним висловом, «консервативний» німецький журналіст, головний редактор (2004-2011) журналу «Deutschen Militärzeitschrift» («Німецький військовий журнал») та журналу «Zuerst!». Оксенрайтер протягом багатьох років давав численні інтерв'ю російській пресі як «західний експерт», який схвалює політику Путіна, постійно їздив до Москви, виступав як «незалежний спостерігач» на виборах у ДНР. Наприклад, у липні 2016 року в інформаційному агентстві Новоросія з'являється інтерв'ю з ним під заголовком «Німецький спостерігач у ДНР: війну можна припинити лише зупинивши фінансування Києва».
Матеуш Піскорскі, правий польський політик, керівник «Європейського центру геополітичного аналізу» та засновник (2015 року) проросійської партії «Зміна», яка виступає за вихід Польщі з НАТО. Піскорськи був заарештований у травні 2016 року Агентством внутрішньої безпеки Польщі за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії і був випущений під заставу до суду в 2019 р. У біографії на сайті Центру євразійських досліджень Піскорського названо «політичним ув'язненим».
У центрі є ще два експерти: Леонід Савін (Росія) та Кеворк Алмазян (Kevork Almassian), Сирія. Леонід Савін – комісар Євразійського Союзу Молоді (ЄСМ), який входить до Міжнародного євразійського руху під головуванням Олександра Дугіна, головний редактор журналу «Геополітика» та веб-порталу Geopolitika.ru. Крім того, Савін був координатором ЄСМ України.
Кеворк Алмазян, який живе в Німеччині сирієць з вірменським корінням, за його власним твердженням - «незалежний політичний журналіст».
У торговому регістрі окрім Оксенрайтера і Піскорськи значиться ще один член правління товариства - Фабіан Мірчев (Fabian Mirtschew). Причому саме Мірчев фігурує як голова товариства, Оксенрайтер – його заступник. На сайті центру ім'я Мірчева не зустрічалося. Однак у Берліні є адвокат Фабіан Мірчев, адреса бюро якого збігається з адресою центру євразійських досліджень. У грудні 2016 року Оксенрайтер та Мірчев разом відвідали захоплений «сепаратистами» Донецьк та брали участь у пропагандистській телевізійній програмі «Без краваток». Очевидно, Мірчев просто надав свою адресу для реєстрації центру і чисто формально став третім членом правління, що необхідно для реєстрації товариства. Про інших членів центру жодної інформації знайти не вдалося.
Громадська організація «Deutsches Zentrum für Eurasische Studien e.V.» зареєстрована третього серпня 2016 р. За твердженням Оксенрайтера, це неурядова некомерційна організація, яка фінансується лише її членами – «…за нею не стоїть жодний «російський Сорос», а лише її співробітники».
У розділі «Партнери» на сайті центру вказано дві організації: польський інтернет-портал Geopolitika.org та сербська група у Фейсбуці – Центр геостратегічних досліджень (Center for Geostrategic Studies, Центар за геостратешкою студії).
Першу публікацію на сайті центру датовано 16 квітня 2016 р. Це повідомлення про те, що депутат Саксонського парламенту від партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) Йорг Урбан вимагає негайно зняти з Росії санкції, визнати результати кримського референдуму 2014 року та об'єднання Криму з Росією.
Усі наступні статті (сайт вівся англійською мовою) також повністю укладаються у рамки актуальної російської пропаганди. Вони підтримували політику Путіна у всіх її аспектах, пропагували AfD, Марі Ле Пен, Башара Асада, Донецьку та Луганську республіки. Публікувалися інтерв'ю з людьми типу Леоніда Решетнікова (директора московського Інституту стратегічних досліджень, генерал-лейтенанта Служби зовнішньої розвідки у відставці) та Олександра Дугіна. Судячи з публікацій, активним діячем Центру був один Мануель Оксенрайтер. З його смертю 2021 р. припинилася і публічна діяльність Центру.
Що стосується Оксенрайтером досить легко визначити приблизний час вербування його Москвою. Автор цього тексту спілкувався з Мануелем Оксенрайтером у 2009-2012 роках. у видавничих справах. Тоді не було жодних натяків на якісь контакти Оксенрайтера з Москвою. До того ж публікації у видавництві, з яким був пов'язаний Оксенрайтер (спільні з Віктором Суворовим наукові збірки з історії та передумов Другої світової війни), м'яко кажучи, йшли врозріз з ключовими установками путінської пропаганди. У жодному разі до весни 2012 року не було видно жодних ознак дружніх контактів між Оксенрайтером та Москвою.
Хронологічно перше цитування висловлювань Оксенрайтера у російській пресі (ще щодо нейтральне) відноситься до листопада 2012 року. У червні 2013 року Оксенрайтер уже підтримував російську позицію у справі Пуссі Райот. Повною мірою Оксенрайтер включився до російської пропаганди у 2014 році, і ця активність весь час наростала. Якісним стрибком було створення у 2016 році Німецького центру євразійських досліджень. Можна з упевненістю припустити, що перетворення Мануеля Оксенрайтера на агента впливу Москви відбулося десь у другій половині 2012 року.
Що не викликає у мене сумніву, то це замовний характер діяльності Оксенрайтера як путінський пропагандист. Вочевидь, великі зв'язки Оксенрайтера в «консервативних» колах німецького суспільства були надзвичайно корисні його московських партнерів. Але хоч би якими «правими» були погляди самого Оксенрайтера, пояснювати ними його співробітництво з Москвою було б неправильно. Так само, як пояснювати ідейною близькістю московські зв'язки лідера партії «лівих», сталіністки Сари Вагенкнехт чи колишнього канцлера Німеччини, соціал-демократа Герхарда Шредера.
Радянські спецслужби завжди з набагато більшим полюванням покладалися на куплених агентів, ніж на ідейних. По-перше, від них не доводилося чекати особливих несподіванок, по-друге – ідейних піди ще знайди… Тим більше, коли йдеться про путінський режим.